Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

CAS узяла «під крило» три школи в Lehigh Acres у Флориді і в Rockport у Техасі, плюс школи в Пуерто-Ріко, й активно допомагає тим школам відбудовуватися. Ця асоціація вже зібрала близько 300 тисяч доларів, із яких 20 тисяч пожертвував Ренді. Просто надіслав чек поштою. Один чек у конверті.

Асоціація було прийшла до нього додому й хотіла публічно подякувати. Але наш механік категорично відмовився брати в цьому участь. Тоді делегація прийшла прямо на базу. Полковник дарма намагався витягти Ренді з його майстерні, щоб учителі вручили йому медаль.

«У мене мотор на переборці, куди я піду? Ідіть, не заважайте мені працювати!» — сказав старий.

«Це ж двадцять штук, Ренді!» — здивувався полковник.

«Ну то й що? — відповів Ренді, не повертаючись. — У нас із дружиною все є, діти собі заробляють. Я ці гроші жерти буду чи що?»

Сам механік не в захваті від того, що навколо нього зробили якусь сенсацію: «Я вчинив так, як вважав за потрібне, і це нормально! Дуже погані часи настали, якщо нормальні вчинки стали вважати якимось дивом».

Отака історія.

* * *

Тиждень почався якось нецікаво. Сірий понеділок, і суцільна рутина. Похмура осіння погода. Вівторок обіцяв бути таким самим. Щоб не знудитись остаточно, я вирішив продовжити свої культурологічні експерименти.

— Сьогодні покажу вам мультфільм! — урочисто оголосив я за п’ятнадцять хвилин до початку зміни.

Моя сонна команда помітно повеселішала. Франческа одразу приземлилася поряд — незважаючи на свої повних двадцять п’ять, вона, як дитина, любила мультики. Причому не мозколомні, типу «Південний парк» чи «Ґріфіни», не цинічні, типу «Симпсонів», а добрі й невинні стрічки, типу «Шрека», «Моани» чи «Свинки Пепи».

Доктор Рассел відклав свої наукові журнали й начепив на носа окуляри. Трейсі з велетенською чашкою кави вийшла зі своєї кабінки й теж приєдналася до нас. І навіть офіцер Баррел відірвався від свого улюбленого «Плейбоя».

Коли «Катрусин кінозал» був у зборі, я сказав:

— Сьогодні я покажу вам коротенький мультфільм, в основі якого українська народна казка про пса «There Once Was a Dog»!

Трейсі помітно повеселішала — собаки були її темою.

Що мені завжди подобалося в американцях, то це їхня природна допитливість. Вони з величезним інтересом цікавляться традиціями й звичаями інших народів, вивчають фольклор. Вони завжди про все розпитують і намагаються розглянути інші культури через призму своєї, що, в принципі, цілком природно.

Але, оцінюючи іншу культуру, американці намагаються не робити некоректних порівнянь на кшталт «у нас все добре, а в них усе погано». Принаймні ті американці, з якими я спілкуюся щодня.

Я вже знайомив колег із піснею «Ой, Марічко» і «Ти ж мене підманула», причому версія Віки Врадій сподобалась дівчатам набагато більше, бо вона виявилася життєвішою і зрозумілішою. Ну поміркуйте самі, що адекватніше — осучаснений текст традиційної пісні:

«Ти казала, у середу

Підем разом по череду,

Я прийшов — тебе нема, —

Підманула, підвела!»

Чи варіант Сестрички Віки:

Ситуація абсолютно життєва. Колись давно, коли я жив в Україні і був тележурналістом, ми з дружиною приїхали на весілля до мого оператора. Весілля було призначене на неділю, а ми чогось приперлися в суботу, бо в мене була неділя. Прийшли, головне, за правильною адресою до ресторану, а там весілля! (Ну так, звісно, а що там ще могло бути?!) Ну, думаємо, зараз погуляємо! Зайшли, всі з нами вітаються. Тільки ось я знайомих нікого не бачу. Уже ми збиралися всідатися за стіл, як я дивлюсь, а молоді якісь не ті! Переплутали день, одно слово.

Або як вам таке:

І це також абсолютно життєва ситуація! Теж був один випадок… Хоча ні. Про це не розповідатиму. Словом, пісня дівчатам була до вподоби.

Я увімкнув відео на великий екран.

— Ого! «Спеціальний приз журі, Аннесі, Франція 1983 рік»! 34 роки тому! — вигукнула Франческа, прочитавши титр. — Шматок історії!

— Цей мультик ще руками малювали! — зітхнув професор Рассел. — Тепер так не роблять…

Мультик був з англійськими титрами, в озвучці Георгія Буркова й Армена Джигарханяна, який усе життя озвучував у мультиках вовків.

— Такий голос присипляючий… — сказала Трейсі. — Зараз засну.