Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Тільки обіцяйте, що будете зі мною в аудиторії, коли я писатиму тест.

— Аякже! — погодився Рассел. — Ми ще Сару з Вескоттом покличемо.

— А я робитиму страшні очі й показуватиму на годинник! — пообіцяв я.

— Тоді я точно все напишу, як слід! — засміялася напарниця.

Іспит призначили на другу декаду грудня, — одразу перед Різдвом.

Одна Франческа в командному центрі — це веселощі й купа емоцій. Дві Франчески в командному центрі — це ураган п’ятої категорії і термоядерний вибух.

— Доброго ранку, caro mio !

— Доброго ранку, ragazza ! Хто це з тобою?! Сільвія?! Привіт, Сільвіє!

—  Buongiorno, Giorgio! Come stai?

— Va bene, dolce, grazie! [23] — Доброго ранку, Джорджіо! Як справи? — Усе гаразд, сонечко, дякую! (з італ.)

Племінниця Франчески, шестирічна Сільвія, — дочка старшого брата Патріціо й абсолютно точна копія моєї напарниці. Чорні жорсткі кучері, допитливі, широко розкриті очі з довгими віями, акуратний носик і губки бантиком. От тільки очі в дівчинки були не чорні, як сицилійська ніч, а густо-сині, як небо Нової Англії. На додачу, при цілковито схожій зовнішності, характер у них був один на двох — вибуховий і запальний.

— Омайґад! — усміхнувся старший офіцер Баррел. — У мене в очах двоїться! Дві Франчески!

— Я не Франческа. Я Сільвія! — надулася Сільвія. — Я не ношу окулярів, і мені шість років. Відчуваєте різницю? — одразу ж заявила маленька. — А у вас вуса, як у моржа!

Усі засміялися — це була дитяча безпосередність у чистому вигляді.

— Усі-пусі, хто це в нас такий маленький і гарненький? — засюсюкала начальниця зв’язку Трейсі.

Сільвія відступила на крок, узяла Франческу за руку й спитала її:

— Тьотю, із нею все нормально?

— Це Трейсі, і з нею все гаразд.

— А чого вона зі мною говорить, наче бабця Б’янка? А ви кажете, що бабця Б’янка «ку-ку»!

Франческа залилася краскою. Я зареготав. Трейсі так і застигла з усмішкою на обличчі.

— Ві, не вигадуй і поводься пристойно!

— Я нічого не вигадую!

— Ві!

Трейсі відійшла від шоку і засміялася:

— Я в дитинстві теж ненавиділа, коли зі мною розмовляли, як із немовлятком. Пробач, сонечко, більше не буду! Ти ж доросла дівчина?

— Не зовсім, — поправила Сільвія. — Мені ще не дають за столом вина.

— Бо вино п’ють тільки дорослі.

— Неправда! Коли я була на Сицилії, то бабця Б’янка наливала мені вино!

— Ві, це було вино з водою!

— Це було вино! А ви просто скупі!

— Ві!

Трейсі взяла маленьку бешкетницю за руку й повела до себе, в кабіну зв’язку.

— Поглянь, тут у мене пульт зв’язку. Я можу з’єднати тебе з будь-якою точкою на планеті й навіть із міжнародною космічною станцією.

— А з космітами?

— Ну, з ними поки що не можу…

— Бо ви не знаєте їхньої мови?

— Ем… Ну, мабуть…

— А я знаю сицилійську!

— Сицилійську? Може, ти, сонечко, все ж мала на увазі італійську?

— Ні, сицилійську!

— Але ж Сицилія в Італії.

— А я знаю сицилійську.

— А італійську?

— Ні.

— Ну добре, хай буде так.

— Ви мені не вірите?

— Вірю, звісно!

— Брешете!

— Ві! — з-за пульта вигукнула тьотя Франческа. — Я все чую!

— Вона мені не вірить! — надулася Ві.

— Та вірю, вірю! — виправдовувалася Трейсі. — Просто я думала, що на Сицилії розмовляють італійською.

— Формально це так, — погодилася Франческа. — Просто ми трошечки відрізняємося вимовою, і в нас є свої особливі слова.

— Тепер зрозуміло.

— О, ви не безнадійна, — «похвалила» Трейсі маленька.

— Ві!

— Що?!!

— Я хочу таку штучку, як у вас! — заявила Сільвія, вказуючи на спецнавушник. Прозора трубочка мікрофона стирчала в кожного з нас біля рота, і Ві вирішила, що це дуже круто — «як у фільмах».

— Звісно, сонечко! — сказала Трейсі, почепила Сільвії на пояс маленький передавач і наділа спецнавушник. — Ну все! Тепер ти одна з нас!

— Клас! — крикнула Ві в трубочку мікрофона так, що в нас усіх трохи барабанні перетинки не луснули.

— Омайґад, ви ще всі про це пошкодуєте! — пообіцяла Франческа.

—  Giorgio , я хочу до вас, — Сільвія безцеремонно вилізла мені на коліна.

— Ві, не заважай Джорджіо!

—  Lasciateci! [24] Lasciateci! (італ.) — Відстань!

— Я тобі зараз відстану! — обурилася напарниця. — Як ти розмовляєш?!

— Ви самі так розмовляєте!

— Та вона мені не заважає, нехай сидить.

— А це що таке? — моя маленька гостя тицьнула в красиву синю кнопку на пульті.