Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Тьху, caro mio ! Ти огидний!

— А я тут до чого? — знизав я плечима. — Це матінка-природа так придумала.

Франческа продовжувала тримати руку перед павуком.

— Ну, маленький, ну йди. Чого ти боїшся, любий?

Павук склав лапи й завмер. «І справді. Що буде, те й буде, — подумав, мабуть, восьмилапий. — Усе одно ж здохну рано чи пізно. Краще вже рано!»

— Диви, диви, пішов! — захоплено прошепотіла напарниця.

Павук знову розправив передні лапи й обережно торкнувся дівочих пальців.

Я не боюся комах та інших істот. Але, чесно, я б до такого павучидла навіть не підходив. Щойно «манюпусик» торкнувся Франчески, волосся в мене на потилиці стало дибки.

Напарниця взагалі не боїться різних подібних істот. На моїй пам’яті вона жодну істоту не назвала «огидною» або «страхітливою». Навіть клопа-смердючку, якого притарабанила на роботу й назвала моїм іменем. А «огидним» може назвати хіба що мене. Я й не знаю, за що мені такий привілей.

Обережно переступаючи лапами, павук виліз сицилійці на руку. Дівчина встала й піднесла руку до обличчя, щоб краще роздивитися нового друга. Новий друг вирячився на Франческу всіма своїми вісьмома очима.

Ми теж вирячилися на павука своїми вісьмома очима.

Павук був великий. Тільки головогруди й черевце мали завдовжки десь із дюйм (майже два з половиною сантиметри). А з ногами й усі два з половиною. Потужні хеліцери з чорними отруйними кігтиками і педипальпи, наче м’язисті руки в боксерських рукавичках. Ноги рясно вкриті волоссям. На черевці — малюнок у вигляді широкої вертикальної смуги з нерівними краями і рядом чорних крапок по обидва боки.

—  Lycosidae , — нарешті визначив я.

— Га? — здивовано округлила очі напарниця. — Що це?

— Це павук із великої родини павуків-вовків. «Lycos» давньогрецькою означає «вовк».

— А хіба не «lupus»?

— Це латиною.

— Ну ти прямо Даррелл!

— Гей, ботаніки! — гукнула Сара, яка під час нашої вченої розмови стояла в кухонних дверях. — Я йду зустрічати полковника!

— Він уже прилітає з Пуерто-Ріко?

— Так, але основна група поки що лишається там, — Сара швиденько втекла.

Павук виявився, на диво, жвавий і весь час намагався залізти Франчесці в рукав.

— Потримай, будь ласка, малюка, поки я засукаю рукава, — попросила Франческа.

— «Малюка»! — гмикнув я. — Та він мене зжере, як шматок м’яса на шампурі!

— Не перебільшуй! Він милий!

— «Милий!» — знову гмикнув я й підставив руку.

«Малюк» заповз мені на долоню. «Добре, що в мене немає довгих рукавів», — подумав я. Посидівши з мить спокійно, павук вирішив дослідити місцевість. Подолавши перепону у вигляді годинника, обережно переступаючи лапами, рушив далі. Місцевість виявилася вкритою чорним чагарником, за який зачіпалися волохаті лапи. Мені навіть на мить здалося, що йому це сподобалося.

— Усе, давай його сюди! — Франческа явно скучила за своїм новим другом. Вона обережно пересадила його з моєї руки собі на плече. — Ходімо, покажемо його полковникові.

Вескотт сидів у своєму кабінеті й допомагав Сарі розбирати якісь документи. Він прилетів хвилин десять і, незважаючи на важкі дні та безсонну ніч, не поїхав одразу додому, а залишився на базі.

— Доброго ранку, сер! — привіталися ми.

— О-о-о! Джорджіофранческа! — загув полковник. — Вітаю! Скучив за вами! Радий, що ви, друзяки, не розвалили мені базу.

— Я тут узагалі ні до чого! — образився я. — Я вам хоч одну халепу влаштував?!

— Ми разом блювали в туалеті, — підколола мене напарниця.

— Не «ми», а «ти»! І це не була халепа!

Усі, крім мене, засміялися.

— Ти невід’ємна частина всіх негараздів. Змирися, така твоя доля, — сказав полковник.

— Я найкраща частина всіх негараздів. Я рятувальна частина!

Знов усі засміялися.

— Дивіться, сер, у нас «манюпусик»!

— Ох, нічого собі! — насторожився Вескотт. — Де ви його взяли?!

— На кухні, — спокійно відповіла Франческа, знімаючи павука з плеча.

— Я трохи не вмерла, коли його побачила! — пожалілася Сара. — Моторошна комаха.

— Павук не комаха! — заперечив я.

— Як не комаха?!

— Павукоподібні — окремий клас членистоногих. У комах свій клас, який так і називається — «Комахи». Вони належать до підтипу «Шестиногі», тоді як у павуків — вісім ніг. Павуки і краби, тобто ракоподібні, мають спільного пращура.

Усі мовчки витріщилися на мене, ніби я їм розповів, що наступного року лечу на Марс.

— Завжди думав, що павуки — це комахи, — сказав Вескотт.