Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Що це за «pidma… nula»?.. — дівочі сльози миттю висохли.

— Це слова з пісні. Потім розповім!

— Там хоч ніхто нікого за волосся до сосни не прив’язував?

— Та ні, там усе гаразд, пісня про складний дівочий характер.

— Ти вмієш заінтригувати!

— Лікуйся й одужуй!

У коридорі ми з Расселом зустріли Франчесчиних батьків. Сеньйор Джіованні та сеньйора Карла були схвильовані й налякані, але це не завадило їм обійняти й розцілувати нас із професором. Закінчивши традиційні сицилійські обійми, батьки покрокували в палату, а ми — на дах, де нас чекала «Дельта». Доктор Джонсон планував іще кілька годин побути в лікарні коло Франчески.

«Дельта» м’яко сіла на майданчик, де вже стояла вся наша група: Вескотт, Сара, Трейсі і Баррел.

— Ну що, як вона?! — не чекаючи, поки вертоліт заглушить двигуни, крикнув полковник.

— Вона в порядку. Розбила носа й отримала струс! — заспокоїв я.

— Нічого собі «в порядку», — охнув полковник. — Вона так тріснулась об стовп, що, боюся, доведеться його ремонтувати!

Полковник зареготав. МакКарті докірливо подивилася на нього. Тут до полковника підійшов пілот «Дельти» Волш.

— Сер, маю пропозицію, сер!

— Слухаю.

— Сер, пропоную перейменувати «Дельту» на «Франческу». Уперше в моїй практиці ми возимо одну й ту саму людину з перервою у місяць, сер!

— Я подумаю! — сказав Вескотт і знову засміявся.

— Ми їй купимо абонемент! — похмуро пожартував я.

І тут я щось намацав у кишені. Це були Франчесчині окуляри. Сонячне затемнення припало саме на цей день явно не випадково.

Ото, буває, настроїшся на щось, а воно виходить геть не так, як ти собі спланував. Зміна почалася із телефонного дзвінка. Хто б, ви думали, це міг бути о 6:15 ранку? Правильно, Франческа.

—  Ciao, caro mio!

—  Ciao, ragazza! Як твоя голова?

— Дякую, все гаразд. Тільки ніс сильно болить.

— Він прийняв удар на себе.

— У мене й так ніс із горбинкою, а що буде тепер, я взагалі не уявляю…

— Доктор Б’янка щось тобі з цього приводу казала?

— Казала, що все буде ОК, але сьогодні ще робитимуть знімки і дивитиметься пластичний хірург.

— Кльово, можеш собі зробити нове обличчя!

— Мене й моє влаштовує!

— Та я жартую. А чого ти не спиш так рано? Такий шанс виспатися!

— Так я, той… Вийшла на зміну…

— Не зрозумів?

— Я буду з вами на зв’язку.

— Навіщо?!

— Джорджіо, це моя робота.

— Ти в лікарні!

— Тобі жаль?

— Боронь боже, що ти таке кажеш? Хочеш, я заведу тебе в нашу мережу?

— Та я з тобою побуду…

— Я не можу використовувати два навушники одночасно — в одному в мене буде Г’юстон і мережа, а в другому — ти? У мене станеться роздвоєння особистості. Трейсі! Набери, будь ласкава, Франческу і заведи її через зовнішній канал на нас усіх.

— О, із задоволенням!

Через хвилину Франческу в себе в навушниках могли чути всі, хто був у командному центрі.

— Франческо, доброго ранку!

— Ти як? Голова не болить?

— Тут тобі стовп передавав привіт і вітав із перемогою: його сьогодні вночі прибрали геть!

— Тобто як «прибрали»?

— Забрали к бісу! Навіть асфальт поклали на дірку, ніби й не було стовпа! Полковник розпорядився його прибрати, бо він стояв занадто близько, майже на тротуарі.

— А лінію куди пустили?

— В обхід. Два стовпи поставили трохи далі.

— Тепер більше не вріжешся!

— Їй узагалі треба тунель зробити — від її автівки до командного центру. З м’якою обшивкою всередині.

— Ідіть у дупу!

— Та ми пожартували! Ми раді тебе чути!

— Ласкаво просимо на зміну!

Фізично Франческу сьогодні заміняв сам доктор Рассел. Я вже було подумав, що розслаблюся, та де там! Расселові не подобався то один, то інший показник, то він перераховував результат, то раптом брався перераховувати мій. Професор бурчав, нервувався і пихтів у мікрофон, наче стадо бегемотів. Коли ми розраховували траєкторію для одного супутника зв’язку, того, що дозволяє нам оперативно зв’язуватися всередині групи, яка займається корекцією кораблів, зокрема й МКС, Франческа прислала мені текстове повідомлення: «Джорджіо, я зрозуміла завдання, надішли мені, будь ласка, поточну телеметрію».

Поки я розраховував орієнтацію, Франческа прислала мені нові дані.

— Казна-що! Як вони хочуть його так перевести за такий час? — бурчав Рассел. — Кутова… кутова…

— Кутова при переході — 12,1 радіан на секунду, — підказав я.