Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Нічого особливого, просто перевіряли розрахунки. Усе ОК! — похмуро сказав я в мікрофон, розуміючи, в яку калюжу щойно сів.

Я розвернув крісло до професора — той стояв за нами, весь червоний зі сміху.

—  WTF , професоре?! Ну ви й даєте!.. А я, як справжній дурник, піддався…

— І я піддалась… — ображено буркнула Франческа. — Я, як ідіотка, вже встигла кілька разів перерахувати, але якщо нам потрібно переорієнтувати грейфер у бік «Гармонії», то іншого шляху немає!

— І чого ж ви піддалися? — захлинався сміхом Рассел.

— Бо це ж ви сказали…

— Я багато чого можу сказати! — видихнув астрофізик. — Але це не означає, що мене завжди треба слухати!

У моїй голові розірвався шаблон, і його осколки розлетілися по командному центру, зачепивши й мою напарницю. Франческа з несподіванки впустила на підлогу олівець.

— Як «не означає»?! — ошелешено видихнула вона. — Ви ж наставник!

— Як ми можемо не реагувати на ваші зауваження? Це ж нонсенс! — на моїх очах руйнувалась усталена схема «вчитель — учень», закладена в мене буквально з дитинства. Я виріс у східній культурі, де серед основних правил є одне з двох пунктів: 1. Учитель завжди правий. 2. Якщо Учитель неправий, дивися пункт перший. Порушувати це правило просто неможливо, це вважається блюзнірством.

— Ну то й що? — Рассел насміхався з моєї залізобетонної схеми стосунків «учитель — учень». — А якщо я завтра скажу тобі, що наша планета не сфера, а площина — ти викинеш із формули розрахунку траєкторії радіус Землі? Бачиш, учитель і начальник не завжди бувають праві, — раптом посерйознішав професор. — У тебе своя голова на плечах — користуйся своїм мозком! Хто зараз за пультом головний?

— Я, як старший зміни… — прошепотів я.

— Ти! — Рассел тицьнув у мене пальцем. — На кому лежить відповідальність?

— На мені…

— Кому ти підпорядковуєшся?

— Старшому зміни в Центрі Джонсона у Г’юстоні…

— То якого ж ти біса слухаєш мене?

— Бо ви мене тренуєте!

— Так! Зокрема, треную не слухати дурних порад тих, хто не бере участі в процесі корекції! — Рассел подивився на мене поверх окулярів. — Тут ти командир! Ти дослухаєшся тільки до своєї напарниці! Ти можеш спитати моєї думки як думки третьої сторони, але ти не слухатимеш моїх реплік і взагалі будь-чиїх реплік за своєю спиною! Ти взагалі мав мені сказати, щоб я стулив пельку!

Я мовчав. Я переживав таке потрясіння, яке пережили перші пілігрими з корабля «Мейфлавер», коли допливли до берегів Америки.

— Якщо ти не почнеш вмикати свій мозок, то перетворишся на барана! — безжалісно поставив крапку професор. — Ти ж у минулому журналіст, тож знаєш, як ЗМІ маніпулюють думкою аудиторії! Якщо людина не здатна критично сприймати інформацію і ковтає все, що їй згодовують медіа, то вона стає схожа на зомбі! Подивися на Північну Корею! Та на ту ж Росію подивися! Ти думаєш, у нас таких немає? Дуже велика частка людей не вмикає свій мозок! Думай! Критикуй! Шукай інформацію з інших джерел, порівнюй! — Рассел постукав себе по лобі. — І тоді все буде ОК!

Після всіх необхідних маніпуляцій у повному мовчанні ми передали керування вантажівкою.

—  Houston, CT! Everything looks nominal!

— Copy that, thanks, Houston!

— Copy, Hawthorn! Thanks, guys, good job! [13] — Г’юстон, Сі-Ті! Усі параметри в нормі! — — Прийняли, дякую, Г’юстон! — — Прийняли, Готорн! Дякуємо, чуваки, гарна робота! (з англ.) .

Тепер ми точно не страждатимемо від того, що професор не завжди може бути присутнім на наших змінах. Так приходить впевненість у собі.

Ми розходилися по робочих місцях після церемонії підняття прапора. Настрій був піднесений, бо сьогодні очікувалося сонячне затемнення, і полковник Вескотт оголосив, що на третьому майданчику в зоні прийому місцеве наукове товариство встановлює два телескопи для спостереження. Усі охочі можуть взяти додаткову перерву й насолодитися видовищем — у нашому регіоні сонце буде закрите місяцем на 70 %.

— Джорджіо, зачекай, я книжку з машини заберу! — Франческа побігла на стоянку, а ми з офіцером Баррелом залишилися чекати її біля входу в корпус.

— Перебрав я вчора стейків… — погладжуючи живіт, зітхнув старший офіцер.

— Та ну! М’яса багато не буває.

— Буває, Джорджіо, особливо після восьмої вечора, — пожалівся Баррел. — І коли в тебе є більше ніж півпляшки віскі.

— Е ні, за таких умов і я пас, — погодився я й одразу уточнив: — Щоправда, якщо йдеться про неділю, а не про п’ятницю!