Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

У навушнику було чути, як Трейсі за своїм пультом ридає зі сміху:

— Джорджіо, благаю, давай ще одну пісню!

— «Їхали козаки із Дону додому!» — почав я.

Франческа з Трейсі слухали досить спокійно якраз до моменту «Везли, везли Галю темними лісами, прив’язали Галю до сосни косами».

— Що за довбаний нахрін?! — закричали дівчата. — Навіщо?! Підпалили?! Дівчину?!

Я зрозумів, що зайшов занадто далеко, але відступати вже було нікуди:

— «А хто дочок має, нехай научає, темненької ночі гулять не пускає…»

— Чортяче лайно, всрані виродки, щоб вони всі виздихали, як щури! — лаялася Франческа. Трейсі мовчала.

— Джорджіо, що це за треш? — спитала нарешті вона. У чорних ямайських очах був смуток і розчарування.

— Ем… Взагалі, цю пісню не слід сприймати буквально. Є версія, що це були не козаки, а хозари…

— Та тут однаково, козаки чи хозари. Зміст пісні мав бути повчальний? Типу «не ходіть з усілякими»?

— Щось таке.

— Мгм.

— Дівчата, цій пісні кількасот років. Згадайте, які часи тоді були! Це ж народна творчість!

— Узагалі-то так, — погодилася Трейсі. — У нас на Ямайці ще й крутіші сюжети були…

— Ну, і в нас було, що тут приховувати, — змилостивилася Франческа. — Один тільки мафіозний фольклор чого вартий. Там узагалі страшне!

— Та різні пісні є! — сказав я. — Наприклад, коломийки набагато веселіші: «Посварилися дві баби за головку маку! Одна другій через межу показала сраку!» — проспівав я перше, що спало на думку.

— Оце вже інша річ! — заіржала напарниця. — Таке б я слухала!

Фольклор — страшна сила!

Немає солодших слів за «everything looks nominal», коли передаєш управління вантажівкою Dragon Центрові Джонсона у Г’юстоні. Щоправда, деколи для досягнення такого результату доводиться добряче понервуватися.

Підготовка до цієї стиковки була набагато простіша, ніж попереднього разу. А попереднього разу ми прийняли корабель у положенні «догори дриґом» і на іншій траєкторії. Тепер корабель летів по запланованій траєкторії, і коли ми підхопили його на геоперехідній орбіті, то проконтролювати перевід на підвідну орбіту і прослідкувати, аби швидкість вирівнялась так, щоб Dragon летів паралельно до МКС, було суто технічним питанням. Враховуючи, що той раз ми були тільки вдвох із напарницею, то, маючи досвід, тепер ми все робили чітко й злагоджено. Точка виходу, точка входу, між ними три проміжні пункти — все, як і тоді. Залишалося тільки змінити орієнтацію — стикувальний грейфер зараз був повернутий у бік Землі, тож треба було змінити орієнтацію у поперечному векторі. Незважаючи на простоту операції, я неабияк хвилювався. Зате напарниця розважалася, як могла:

— Кут по «ікс» — дванадцять мінут п’ять секунд.

— Дванадцять мінут п’ять секунд є!

— Кут по «ігрек» — чотири мінути п’ятнадцять секунд.

— Є чотири мінути п’ятнадцять секунд.

— «Зет» — одна мінута дві секунди.

— Одна мінута дві секунди?

— Так, одна мінута дві секунди, а що?

— Ти впевнений, Джорджіо?

— А що?

— Та я просто спитала!

— Ти мене лякаєш!

— Я просто спитала, чи ти впевнений.

— Уже ні! Зараз перерахую… Так, у мене виходить одна мінута дві секунди… А в тебе?

— У мене теж одна мінута дві секунди.

— Франческо!

— Що?! Та я просто пожартувала!

Ми з Франческою так заглибилися у процес, що скептичне цокання язиком нашого наставника, професора Рассела, застало нас зненацька.

— Хм… І як ти збираєшся обертати корабель по поперечному вектору, коли в тебе майже дві з половиною тисячі фунтів вантажу? — хитав головою професор. — Частина його в герметичній капсулі, але більша частина — ні. Там чутлива апаратура, а ти зібрався крутити корабель, наче дзиґу!

Моя рука так і зависла у повітрі.

— Г’юстон, Сі-Ті, відміна маневру орієнтації! — миттю зреагував я.

Франческа теж моментально відкрила файл із розрахунками, щоб знайти і виправити помилку.

— Сі-Ті, Г’юстон, причина відміни? — не зрозуміли в Г’юстоні.

— Вантаж на борту.

— Що не так із вантажем?

— Сі-Ті, ЦУП (Центр управління польотами) Готорн, що сталося?! — у SpaceX побачили жовтий статус маневру.

— Відміна орієнтації!

— Причина?

— Вантаж.

— Еммм… В сенсі? Що ти маєш на увазі? — здивовано запитав Джоель, оператор із команди Dragon .

— В сенсі, емм… Не знаю…

— То в чому ж причина? — не розумів ситуації Джоель.

Я хотів було ще раз сказати про вантаж і про те, що вантажний корабель догори дриґом, як раптом одна проста думка блискавкою вдарила мені прямо в голову: «Який вантаж?! Ну ЯКИЙ вантаж?! Ну то й що, що я зараз переверну корабель? Там вантаж закріплений і поняття «верх» та «низ» у космосі досить умовне!»