Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

Діти, пороззявлявши роти, зачаровано слухали полковника.

— А ось вам і свіжий приклад: війна в Україні, — полковник подивився на мене. Я відвернувся. — Коли російські війська відібрали в України Кримський півострів і вторглися на її східні території, Україна фактично не мала свого боєздатного війська. Те військо, що залишилося в спадок від СРСР, не здатне було обороняти країну. Не було нормальної техніки, форми, обладнання…

— А як тоді воювати? Що тоді було?

— А нічого не було.

— Та це ж стовідсотковий програш!

— Але вчора наш міністр оборони був присутній у Києві на параді до Дня їхньої Незалежності! — підняв пальця вгору полковник. — І побачив там справжнє військо! І техніка, і нова форма. Тоді, коли почалася війна, прості люди, волонтери збирали гроші, закуповували техніку, зокрема і зброю, а також одяг, форму, медикаменти і продукти. І все це самі везли на фронт! Волонтери за свої гроші допомагали армії розробити нову форму для війська. Фактично в перший рік війни військо вижило і вистояло завдяки допомозі цивільних. Це другий випадок, який я знаю, із часів Другої світової!

— Я не знаю, чи ми так зможемо… — сказала Довгопанчоха.

— Українці змогли. І американці зможуть, — тихо сказав Вескотт. — Армія ближче, ніж вам здається.

Отак живеш собі, живеш і не знаєш елементарних речей. Славетний Шерлок Голмс, наприклад, міг відрізнити багнюку з Пікаділлі від бруду на Ріджент-стріт і знав різницю між попелом гаванської та манільської сигар. Але гадки не мав, хто така Жанна д’Арк, не читав Вольтера і вважав, що Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки.

А я, виявляється, не знав, як застосовують розвідний ключ. Простий собі розвідний ключ, яким я, до слова, досить часто користуюсь.

На перерві ми з полковником пішли до Ренді. Старий механік переробляв новий дотягувач вантажів у військовий транспортник С-130 , і Вескотт забажав особисто проінспектувати хід робіт.

— Ренді, як справи?

— Усе добре, гармата незабаром буде готова, сер!

Інші механіки засміялися.

Багато років тому Ренді працював на військовому заводі в Балтиморі. Він був головним інженером лінії, що збирала важкі гармати та гаубиці. Тому в нас і жартують: «Хоч би за що взявся Ренді, завжди вийде гармата».

Старий механік має талант до всіляких залізяк. Є в нього пристрасть — реставрація старих автомобілів. Разом із полковником вони зібрали Ford Thunderbird 1957 року — тепер у машини вигляд, ніби вона щойно зійшла з конвеєра. А раз Ренді знайшов за ангаром старий кузов від Jeep Willys MB 1941 року і всього за рік повернув раритет до життя. Тепер Ренді переробляв дотягувач, за допомогою якого у вантажну кабіну транспортника С-130 затягували важкі вантажі.

— Джорджіо, синку, візьми великий розвідник і придержи мені оцю гайку по ходу різьби!

Я надів робочі рукавички, взяв важкий блискучий розвідник, накинув його на гайку і став щосили тримати, поки Ренді дотягував з іншого боку. Тут раптом старий вусатий механік став і круглими очима подивився на мене.

— Синку, що ти таке, в біса, робиш?!

Я, не відпускаючи ключа, підняв очі на Ренді.

— Тримаю — кажу. — Гайку…

— Я сказав «по ходу різьби»!

— Ну а я як тримаю?

— А ти тримаєш так, ніби, навпаки, відкручуєш!

Я вирячився на розвідний ключ. Усе ніби нормально, ключ на гайці сидить міцно, що ще треба?! Ренді кинув свій ключ, обійшов машину й став біля мене, уважно дивлячись прямо мені під руки. Зі співчуттям подивившись на те, як я тримаю гайку, Ренді похитав сивою головою:

— Дитино, ти не знаєш, як користуватися розвідним ключем?

Я відчув, що стаю схожий на повного йолопа.

— А що не так? Я ж гайку затис? Затис!

— Та-а-ак… — багатозначно протяг Ренді і, точнісінько як наш старший офіцер Баррел, поблажливо прогудів:

— От молодь.

Твердою рукою механік видер із моїх рук ключа й покрутив ним у мене перед носом.

— Бачиш, яка конструкція? — спитав патріарх верстатів і ватажок ключів.

— Ну, бачу, — я поправив окуляри, як справжній «ботанік».

— І що ти бачиш?

— Бачу рухому частину лещат, регулювальний вал і ручку!

— Чорта лисого ти бачиш, Джорджіо! — незлостиво вилаявся механік. — Ось дивися: рухома частина ключа набагато менша, ніж нерухома. Бачиш?

Не побачити це було неможливо.

— Нерухома частина набагато міцніша за рухому, бачиш?

— Угу.

— То де має бути нерухома частина ключа?