Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Ну що тобі не дає спокою, Чессіно? — спитав я.

— Ну… ну… ну… — пробелькотіла дівчина. — Сара на мене чогось зла…

— МакКарті?! — здивувався я. — Я взагалі її ніколи не бачив злою!

— Я сьогодні з нею привіталась, а вона не відповіла… — скиглила Франческа.

— То спитай її про це.

— Професор останнім часом мною не задоволений…

— Чого це я тобою незадоволений? — здивувався професор Рассел.

— Він постійно тебе нахвалює, — підтримав я професора. — Чого це ти раптом так вирішила?

— Ну… ну… Наприклад, ти — офіцер, а я ще й досі ні… — не вгавала напарниця.

— Боже, Франческо! Та склади ти ці кляті тести! — засміявся я. — Ти ж сама мене переконувала, що там нема що складати! Ти ж математик! Ми з професором тебе вже півроку вмовляємо!

— Я боюся… — раптом сказала дівчина й заплакала.

— Ану послухай! — я взяв напарницю за руку. — У тесті сто запитань. У кожному з них по чотири варіанти відповіді. Десять задачок. Пам’ятаєш, як ми їх розбирали? Важко? Ні.

Франческа рюмсала.

— П’ять графіків. Три траєкторії. Три орієнтації. На все дається до п’яти годин. Ми це все робимо щодня. Щодня! Згадай, як ти мене тоді підбадьорила! Ти мене переконала, що все це можливо! І тепер ти боїшся? Професор щодня тобі говорить: «Склади тести, склади тести». Візьми й напиши ті кляті тести, ти ж їх із заплющеними очима можеш скласти! Ну що таке?!

— Думаєш, складу? — Франческа дивилася на мене круглими очима.

— Франческо, не говори дурниць! — тоном утомленого викладача сказав Рассел. — Ти маєш такий багаж знань, що ці тести для тебе — проста формальність. Я не бачу тут предмета для обговорень. Хочеш — дам тобі сьогодні бланки подання, заповниш. Ти вже рік працюєш, пора вже зі статусу консультанта нарешті переходити в інший статус.

— Ну добре, — прошепотіла Франческа й заплющила очі. — Я заповню…

— От і молодець! — заспокоївся Рассел. — Бо я вже не знав, як тебе вмовляти.

— Ми всі тебе підтримаємо, — Трейсі вийшла зі своєї прозорої кімнати зв’язку й підійшла до нас. — Пташко, повеселішай!

Франческа кволо всміхнулася. І тут у командний центр зайшла сержант МакКарті. Франческа одразу втупила очі в стіл.

— Усім доброго ранку! — привіталася Сара. — Ой, а що це з Франческою? — сержант раптом побачила, що всі ми стоїмо біля робочої станції Франчески.

— Це в тебе треба спитати, — сказала Трейсі. — Франческа думає, що ти на неї зла і тому зранку не привіталася.

— Гм… Франческо, люба моя, ти що? Я й не думала на тебе злитися, — сказала Сара.

— Ти зранку зі мною не привіталася, хоч і дивилась прямо на мене! — ображено пхинькнула Франческа.

— Вибач, мабуть, я просто задумалася… — Сара підійшла до сицилійки й міцно її обняла. — Пробач, я не хотіла тебе образити!

— Та я не образилася, а просто злякалася, що ти чомусь на мене зла… — і Франческа знову заплакала.

— Oй, Франческо, чого це ти надумала хандрити? Надумуєш собі всяких дурниць!

— Джорджіо це називає «колупатися в носі», — схлипнула напарниця.

Усі зареготали. Я почервонів.

— От і добре, що все добре! — пожартував професор Рассел. — А тепер давайте до роботи — понеділок, справ повно. І не забудь, Франческо, ти сьогодні заповнюєш подання на тест!

Напарниця всміхнулась і кивнула головою.

Кожен із нас потрапляв у ситуації, коли дрібниці накручувалися до величезних проблем, яким, здавалося, немає кінця. Іпохондрія — річ непередбачувана, ніколи не знаєш, де вона тебе спіткає.

Головне — не залишитись із нею сам на сам. Правду кажу?

— 21 серпня буде сонячне затемнення. Нові санкції проти Венесуели. Північна Корея погрожує «кривавими наслідками» за санкції ООН. Google звільнив сексиста, — під час перерви я монотонно читав стрічку новин.

— Мудак! — відгукнулася Франческа.

— Хто мудак? — не зрозумів Баррел.

— Мудак із Google . Точніше просто мудак, без Google , — уточнила напарниця.

Перерва проходила мирно, поки ми не зачепили недавній сексистський скандал у Google . Якийсь Джеймс Дамор у внутрішньому інформаційному просторі компанії стверджував, що розумові здібності жінок дозволяють їм працювати переважно в «соціальних і культурних галузях», тоді як «чоловіки переважно стають програмістами». Сексиста скоренько, з голосним скандалом, звільнили.

— Навіщо його так звільнили… — почав було Баррел, проте напарниця його перебила:

— Тобто, за логікою цього вбогого, я маю бути тільки соціальним або культурним працівником, бо так влаштований мій мозок. А він буде за мене сидіти за пультом у командному центрі й розраховувати траєкторії? — Франческа, мов шаблею, рубонула рукою повітря.