Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Господи, а ти звідки знаєш італійську? — Рассел був у шоці. — Куди я взагалі потрапив?! Боюся, що зараз вигляну й побачу за вікном Палермо!

— Аґрідженто, — поправила Франческа.

— Ми в Коннектикуті. Але в мене було важке музичне дитинство, я вмію читати ноти й можу цитувати напам’ять головні арії з італійських опер, — заспокоїв я Рассела. — Але загалом я ні чорта не розумію!

— Я так відчуваю! — спробувала виправдатися Франческа. — У мене деколи слова вилітають швидше, ніж я про них подумаю!

— І що ж нам тепер робити?

— Вчіть мову!

—  Grazie mille! — саркастично зауважив Рассел.

— До речі, старт вантажівки Dragon перенесли з неділі на понеділок.

— Новий час?

— 12:31 pm.

— Отже, вихід та підвід будемо робити ми?

— Десь так. Орієнтовно в середу з самого ранку почнемо. Сядемо о шостій… Графік матимемо вже в понеділок.

— На МКС хто з астронавтів приймає?

— Фішер і Несполі.

— Оооооо! Паоло?! Італійці рулять!

— Не забувай, мене теж Джорджіо зовуть!

— Авжеж! — професор Рассел ображено гмикнув. — Чого це ви тут монополію розвели? Дайте й мені італійське ім’я!

— Будете Рікардо!

—  Grazie, signorina!

—  Prega, professore! [11] — Дякую, синьйорино! — — Будь ласка, професоре! (з італ.) .

Понеділок був як понеділок, тільки Франческа була явно не така, як завжди. Тиха й сумна, напарниця перебувала в стані, про який зазвичай говорять: «Та тебе як із хреста зняли». Вона не сміялася, не жартувала, не розповідала, як минули її вихідні, й не кидалася в мене апельсиновими шкірками.

Але найбільше занепокоєння викликала її мовчазність. Повна тиша в нашому командному центрі майже завжди означає тривогу, передчуття катаклізму, запах халепи й сигнал катастрофи, яка або наближається, або вже сталася.

— Чессіно, ragazza mia , з тобою все ОК? — спитав я в гарнітуру.

— Угу… — долинуло з навушника.

«Угу» — і все. Явно щось було не в порядку.

— Франческо, не бреши. Я ж бачу…

— Та нічого не сталося, mio caro , дякую за турботу…

— Еге, «нічого не сталося». Може, ти просто не хочеш про це говорити?

— Не хочу.

— У тебе знову депресія?

Депресія у Франчески — це вкрай погано. Це зовсім не те, коли вона нервується, розлючена або роздратована. Коли напарниця злиться, вона хоч на живу людину схожа: свариться, обурюється, кидається різними предметами й ображено пхикає. А коли в неї депресія — все. Не людина, а тінь. Не вогонь, а сирість, цвіль і всесвітній сум. І потоп — коли Франческа в депресії, вона багато плаче. А вигляд заплаканої дівчини нікого не може залишити байдужим, повірте.

Я не витримав, устав і підійшов до напарниці.

— Франческо, скажи, чи можу я тобі чимось допомогти…

— Дякую, Джорджіо, та ніби все гаразд, просто задумалася…

— Про що?

— Та про всяке… Різне… Ще відучора…

— Ти самокопанням займалася чи що? — осінило мене.

— Самощо?.. — здивовано перепитала напарниця. — Копанням?

— Самокопанням! — повторив я, дослівно переклавши на англійську назву цього дуже невдячного й безглуздого процесу. І виглядало це як «self digging».

— Що ти маєш на увазі? — напружилася Франческа. — Що я забагато в носі колупаюся?

У навушниках було чути, як захихотіла Трейсі.

— Трейсі, ти нас підслуховуєш?! — обурилася напарниця.

— Та ще чого! Робити мені нічого! — образилася операторка зв’язку. — Ви ж у гарнітурах, я всі ваші розмови чую!

— А-а-а… — протягли ми в унісон.

— …І записую!

— Як?!

— На флешку, — спокійно сказала Трейсі. — Це наш «чорний ящик» — ми всі розмови записуємо. Ви хіба не знали? Це правило безпеки!

«Самощо?» — «Самокопанням!» — «Що ти маєш на увазі? Що я забагато в носі колупаюся?» — почули ми у себе в навушниках запис. Страшно подумати, скільки ми з напарницею наговорили дурниць за рік часу!

— От чорт!.. — скисла Франческа. — Стільки гігабайт компромату!

— Та нічого, ніхто цього не слухатиме! — заспокоїла нас Трейсі. — Я зберігаю записи всього рік. А Джорджіо мав на увазі, мабуть, не «self digging», а «soul-searching». Так?

— А, справді, душевні метання… — погодилася Франческа. — Щось таке…

— З кожним буває, — заспокоїла Трейсі. — Я іноді заснути не можу, бо всіляка херня лізе в голову, типу «хто я?», «чи все правильно я роблю у своєму житті?» та інша маячня.

— Це не маячня! — заперечила сицилійка. — Це самоаналіз!

— Це маячня! — приєднався до розмови в навушнику старший офіцер Баррел. — Як наваляться думки перед сном, то нормально в туалет сходити не можна!