Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— А «рекордс»?

— Та які «рекордс», я тебе благаю. Це адміністративне, а не кримінальне правопорушення. Суддя теж має голову на плечах. І місцева поліція також.

— Патріціо… — подала голос Джой. — Мені сказали, що ви дуже дорогий адвокат і ви зазвичай таких справ не берете… Я вам дуже вдячна! І я оплачу ваші послуги!

І Джой відвісила Патріціо такий «рей» (уклон), що той аж почервонів.

— Сестричко, поясни їй.

Франческа підійшла до Джой і, дивлячись їй прямо в очі, видала довгу й емоційну тираду сицилійською говіркою. А наприкінці виразно провела ребром долоні по горлу. Джой розгублено заблимала. Я склав руки на грудях і переклав:

— Вона сказала, що віднині тебе прийнято в Сім’ю, і тепер Сім’я захищає тебе й несе за тебе відповідальність. Цей захист і турбота не продається за гроші. Але коли-небудь настане час, коли ти муситимеш відкупити послугу Сім’ї. І якщо відмовишся — заплатиш страшну ціну!

Джой пополотніла.

Патріціо демонічно засміявся.

Думаєте, НАСА займається тільки серйозними, «дорослими», запусками? Правильно, ви вгадали! Бо ракета, яку підготували до запуску студенти-бакалаври, — це цілком дорослий і серйозний запуск.

Протягом року студенти чотирьох американських університетів: Техноголичного Інституту Флориди ( Florida Institute of Technology ), Університету Кентуккі ( University of Kentucky ), Університету штату Юта ( Utah State University ) та Університету Небраски ( University of Nebraska ) — готували до старту 43-футову двоступеневу дозвукову ракету Terrier Malemute .

Для неї студенти під наглядом інженерів НАСА підготували чотири наукові експерименти. Причому не під керівництвом, а саме під наглядом — інженери, які співпрацюють із відділом геліофізики ( Heliophysics Division ), із Лабораторією реактивного руху ( Jet Propulsion Laboratory ) і з Центром космічних польотів Ґоддарда ( The Goddard Space Flight Center ), виступали тільки консультантами.

2016 року ці чотири університети були відібрані для участі в програмі НАСА USIP ( Undergraduate Student Instrument Project ). Чотири з-поміж сорока шести поданих на конкурс проектів мають потенціал стати розробками НАСА. Таким чином лабораторії шукають не тільки нові ідеї, а й потенційних виконавців, які завтра, вже не як студенти, а як інженери авіакосмічної галузі, втілюватимуть свої ідеї на реальних космічних апаратах.

То що новенького придумали діти, майбутнє авіакосмічної галузі США?

Студенти Інституту технологій Флориди розробили й підготували до випробувань новий матеріал для ізоляції дротів в умовах мікрогравітації та вакууму. Нова формула покриття дротів буде стійка до наднизьких температур та до високого рівня радіації. Зразки, що їх студенти відправляють на висоту 100 миль (майже 170 кілометрів), після повернення на Землю ретельно дослідять, а тоді нову ізоляцію вдосконалять і підготують до другого запуску. Надалі результати дослідження буде використано ЛРР у створенні нових космічних апаратів.

Студенти Університету Кентуккі розробили невеличку космічну капсулу, яку можна буде повертати на Землю з космосу. По суті, це вже космічний апарат, який у майбутньому самостійно має передавати телеметрію та сигнал для пошуку в ЦУП. Такі космічні міні-апарати можна використовувати для відправки зразків або предметів дослідження, наприклад, із орбіти МКС на Землю. Тепер для цього використовують великі модулі Dragon та кораблі «Союз», які літають на МКС усього кілька разів на рік. А в майбутньому для відправки зразків на Землю можна буде використовувати мінікапсули, схожі на розроблену студентами Університету Кентуккі. На шляху до Землі капсула повинна витримати серйозний стрес від високих температур під час входу в атмосферу. Тож цього разу перевірка механізму теплового захисту капсули — головна задача студентів. У майбутньому автори розробки продовжать свої дослідження вже як працівники НАСА.

Революційну розробку подали студенти Університету Юти. Вони випробовуватимуть систему трастерів (малих ракетних двигунів руху та орієнтації), котрі працюють на екологічному паливі (а не на отруйному гідразині, який при згорянні осідає тонким шаром на сонячних батареях, соплах і корпусі, заважаючи космічному апарату приймати сонячну енергію і рухатися). Запалювання в таких малих двигунах відбуватиметься не хімічним способом, а від електричної дуги. Принцип паливної системи та склад нового палива не розголошуються. Розробка цікава тим, що до цього моменту на супутники U -класу, котрі називають CubeSat («Кубічний сателіт»), або на так звані «наносупутники» двигунів майже не ставили (хоча є навіть один такий двигун розробки української компанії), що значно обмежувало їхні можливості. Тепер же на крихітний сателіт, із розмірами сторін не більше десяти сантиметрів, спробують поставити трастери (двигуни). Що з цього вийде, побачимо після експерименту.