Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

І все.

— Що «все»? — не зрозумів я.

— Ми попросили рахунок.

— Прекрасно! А чайові дали?

— Аякже. Двадцять відсотків.

— А потім приїхала поліція, тільки я вже не пам’ятаю.

— Та вони тебе ловили по всьому пабу…

— Чорт…

— Я тебе догнав і обняв, щоб дурниць не наробила.

— Ти мене здав поліції!

— Якби до тебе дісталися вони, а не я, то невідомо, що б було! Ти ж була неадекватна! Я просто не хотів, щоб вони тебе пристрелили!

— А що потім було?

— Я сказав патрульним, щоб вони тебе не займали і що ти будеш чемна. Нас просто посадили в машину і відвезли у відділок. А тих мудозвонів — у лікарню.

— А, ну відділок я вже пам’ятаю.

— Так, ти вже протверезіла.

— Страшно було у відділку? — спитала сержант Сара МакКарті.

— Та ні… Страшно було від того, що про це дізнаються на роботі…

— Ну то й що? Що з того, що тут дізнаються? — тихо сказала Сара. — Що ти зробила такого, за що тобі має бути соромно? Соромно за те, що якісь довбеники хотіли до вас домахатися? Соромно за те, що ти поставила їх на місце? А що, треба було промовчати й тихо вшитися із пабу? Чого раптом? З якого переляку? Тільки через те, що якийсь бовдур вирішив, що він тут може патякати язиком? «Альфа-самець» недороблений. Ти зробила все правильно, Джой. І ти, Коліне. Якби ви промовчали, то залишились би цілі, але де гарантія, що наступну таку парочку ці дуболоми не покалічили б? А якщо не покалічили, то принизили б. Приниження — це також насильство. А ви не дали себе принизити. То за що тобі має бути соромно, Джой?

— Ну… Бійка… Я порушила закон…

— Ну й порушила. Суддя призначить тобі покарання. Надіюся, воно буде справедливе. Відбудеш покарання і все. Які проблеми? Єдина ваша помилка — те, що ви не повідомили ні Джорджіо, ні професора Рассела. От ваша помилка. Їхні телефони мають бути у вас на «hot keys».

— Ну, загалом Сара права. Вона знає, про що говорить. За Еліс можете не переживати. Я вже з нею вчора спілкувався. Але вона тебе, Джой, і тебе, Коліне, усе одно викличе і ще раз прочитає вам лекцію про те, що ви повинні повідомляти нас насамперед. Це її обов’язок. Запам’ятайте — ви нам потрібні живі, неушкоджені і в доброму гуморі. Ми одну справу робимо, тож не соромтеся говорити нам, що потрапили в якусь халепу. Халепа — це нормально, — Рассел довгим поглядом подивився на нас із Франческою. Напарниця обурено розвела руками. — Тож навчіться ділитись. Якби ти, Коліне, повідомив нас ще в суботу, то Джой не провела б день і дві ночі за ґратами.

— Зрозумів, я це врахую, — опустив голову Колін.

— А ти, Джой, будь ласкава, не мішай віскі з «Ґіннесом». Нічого доброго з цього не виходить, як бачиш.

— О, так, професоре, у мене вночі голова ледь не відпала!

— До речі, де ти навчилася так битися?

— Я займалася дзюдо…

— Професійно?

— Та де, що ви! Просто я виросла в Сан-Дієґо!

На першій перерві провідати свою клієнтку приїхав Патріціо. Ми закидали його запитаннями на кшталт: «І що тепер?», «Що їй загрожує?», «Коли суд?», «Чи побачимо ми Алькатрас?», «А Райкерс?».

— Суд буде цього тижня.

— Так скоро?

— Це ще довго!

— І що?

— Їй інкримінують порушення громадського спокою.

— А пацієнти?

— Пацієнти поки що мовчать. Сьогодні я зустрічаюся з їхніми представниками.

— А якщо вони вимагатимуть грошей?

— Нехай спробують! — реготнув Патріціо. — Мене вчора вони питали, що робитиму я і що робитиме моя клієнтка. Я пообіцяв їм, що ми дамо інтерв’ю всім місцевим газетам і розповімо, як трійка здоровезних чоловіків напідпитку накинулась у пабі на молоду парочку і як тендітна дівчина дала їм просратися так, що вони потрапили в лікарню. І підключу місцевий клуб самооборони і бойових мистецтв — там багато жінок навчається. Потім знайду зо дві жертви домашнього насильства, якраз знаю кілька справ, борців за жіночі права підключу, рух проти насильства, кого ще там? А, місцеві політики прокоментують…

— Здорово! І яка була їхня реакція?

— Дуже сильно попросили до завтра нічого не робити!

— Думаєш, це дасть ефект?

— Ґренбі — містечко маленьке, а їм там іще жити…

— А якщо вони вимагатимуть грошей?

— Нехай спробують, якщо в них розуму нема. Ми подамо зустрічний позов, але навряд чи до цього дійде. Я говорив із їхніми адвокатами, вони всі дуже притомні.

— А що взагалі загрожує Джой?

— У гіршому разі — оплатити витрати на виклик 911, у кращому — громадські роботи. Покарання є покарання.