Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

* * *

— Ну що, засранці! Не чекали дядечка Френка?! — так посеред зміни до нас могла увірватися тільки одна людина на світі — помічник генерал-ад’ютанта штату з авіації, полковник Вескотт.

«Дядечка Френка» ми не чекали. Франческа відірвалася від розрахунків і кинула на мене швидкий погляд.

«Ми ще на нього злі?» — спитала вона одними очима.

«Ще й як!» — так само поглядом відповів я.

— Ласкаво просимо додому, сер! — сухо сказав я, не перериваючи обрахунків axis -орієнтації.

— Персонал командного центру радий вас вітати, — спокійно сказала Франческа, не піднімаючи голови. Трейсі зі своєї кабінки помахала рукою, але, побачивши наші кам’яні обличчя, назустріч полковникові не вийшла.

Один тільки старший офіцер Баррел виплив зі свого скляного акваріума, розпушив густі моржові вуса й привітав колишнього командира по формі.

— Я бачу, прийом такий теплий, що й попектися можна, — саркастично зауважив полковник. — Ви й досі на мене злі? Чому?

— Бо дме пташка в сурму [50] — Are you angry on me? Why? — ’Cause birds fly (англ.). .

— О-о, камон, Джорджіо, не треба бути таким злопам’ятним!

Я повернувся, склавши руки на грудях.

— А я не злопам’ятний. Я добропам’ятний — маю пам’ять добру. І взагалі я спокійний.

— Я бачу. Зараз у тебе вогонь із носа піде — он, уже дим клубочиться! — реготнув полковник. — Здаюся, Джорджіо, я був неправий!

—  Really? — Франческа розвернулася на стільці в такій самій позі, що й я — нога на ногу, руки схрещені на грудях.

— Авжеж, — наче двієчник, що дає обіцянку вчитися тільки на «відмінно», струснув головою Вескотт. Жест цей був настільки недолугий і награний, що я мимоволі всміхнувся.

— Я тоді намагався вас гукнути, але ви поперли, а потім ще й двері переді мною захряснули. Ще й, на додачу, їх заблокували! Ви не уявляєте, що я потім від дочок вислуховував! — пожалівся полковник.

— Сер, персонал просто повернувся на своє місце.

Вескотт засміявся.

— Ти впертий монгол! Не гнівайтеся, ваша високість, я всього-на-всього неотесаний американський вояка.

— До членів Золотого Роду [51] Золотий Рід, або «Алтан Ураґ» (бурят-монгол.) — чінґізиди, прямі нащадки Чінґісхаана з роду Кіят-Борджиґін. не звертаються «ваша високість», сер! — пихато сказав я.

— А як звертаються?

— Нойон!

— Ной… йо… От чортяка, мені треба добряче випити, щоб я міг це вимовити!

— Бурят-монгольська не така складна, як здається, сер. За рік роботи зі мною ви заговорите так, ніби все життя по степу овець ганяли.

Вескотт засміявся.

— Усе життя мріяв пасти овець. А що, напарниця твоя вже по-монгольському заговорила?

— Франческо, буряад-монгол хэлээр ярьдаг уу? — спитав я через плече.

— Хэлж байна би! [52] — Франческо, ти бурят-монгольською розмовляєш? — Розмовляю! (бурят-монгол.) Цей діалог, як і багато інших, ми спеціально вивчили, щоб шокувати інших. — незворушно відгукнулася напарниця.

— Оце я розумію, команда! До речі, Маковскі сказав, що ви тоді добре відпрацювали.

— У сенсі?

— У сенсі, що добре відпрацювали операцію «Забери дівчину-підлітка зі школи».

— Ще б пак! Він ж керував нами по радіо.

— Мобільні групи, кадете, завжди координуються по радіо, якщо це штатна й запланована операція. А взагалі Маковскі, як і ви, — засранець!

— Це ж чому? Усе було чітко сплановано, поліцію попереджено…

— «Попереджено». Знаєш, як він їх попередив? «Працюватиме наша група»!

І тут я згадав, як Маковскі розмовляв із патрульними біля школи — усього кілька слів, потім копи віддали честь та й годі.

— Тобто поліція була впевнена, що ми справжня група?!

— Отож. А знаєш, що це означає?

— Правопорушення, як мінімум.

— Якраз ні. Формально операція впроваджувалася під нашим патронатом — відповідав за все Маковскі, в якого були такі повноваження. Тут річ в іншому. У разі нештатної ситуації, нападу або ще чогось поліція розраховувала б на вас як на бойову одиницю. А ви… Ви підставилися під дуже великий ризик!

— Я добре стріляю! — образилася Франческа.

— І це дуже заспокоює, — погодився Вескотт. — Та все одно ви всі засранці! І я разом із вами.

— Вам теж влетіло?

— Та Марґарет із мене трохи шніцель не зробила! За те, що занедбав сім’ю, за те, що на вас накричав, і за те, що хотів покарати Маковскі.

— То, значить, у вас у сім’ї Марґарет старша за званням? — зареготав я.

— Мною всі командують… — зітхнув полковник.