Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Щось таке…

Я знову зігнувся від реготу вдвоє.

— Чого ти іржеш?! У мене біда, а йому смішно! — дівчина заплакала.

Я зразу перестав сміятися.

— Ну, Франческо… Ну ти чого? — я підійшов і погладив її по жорстких кучерях. — Ти не винна, ти ж не хотіла, правда? Треба буде тільки сказати правду, чуєш? Не плач, я тебе не кину.

— Правда? — Франческа підняла на мене заплакані очі.

— Правда.

На церемонії підняття прапора полковник Ґвінн, на відміну від колишнього командира, полковника Вескотта, не виступав перед солдатами й офіцерами з мотивуючими промовами. З одного боку, час церемонії без промов значно скоротився і ми не стояли по кілька зайвих хвилин на ранковому морозі. А з іншого — це було сумно, тому що вся авіабаза любила ці промови. Вескотт говорив просто, без папірчиків, і деколи не цурався й міцного слівця, від чого хлопці гиготіли, а дівчата червоніли.

Ґвінн же, який до посади командира служив пілотом-інструктором, був, як усі військові тренери, вельми небагатослівний і волів залишатися в тіні. Але не сьогодні. Сьогодні полковник був зіркою церемонії. Під час виконання державного гімну і підняття прапора солдати й офіцери витріщалися на командира. Даю слово, що половина бази хотіла підмалювати полковникові розкішні вуса Еркюля Пуаро. У рядах то там, то тут було чути гиготіння й рохкання. І тільки Франчесці було не до сміху. Вона міцно вчепилася в мій рукав і дрижала.

Після церемонії Ґвінн десь швидко зник. Ми скористалися цим, швиденько зайшли в корпус і зачинилися в командному центрі.

Зміна почалася тривожно.

Під час першої перерви я зустрів полковника в коридорі. Монокля на його лівому оці вже не було.

— Джорджіо, ви передали Франчесці, що я її шукаю? — сухо спитав командир.

— Так, сер! Але вона зараз зайнята. Може, я буду вам корисним?! — кинувся я грудьми на амбразуру.

— Ні, мені потрібна Франческа, — відповів полковник і пішов собі далі.

З самого ранку вигляд у нього був заклопотаний і похмурий.

Я вернувся в командний центр і неабияк задумався. Я не мав сумнівів, що Франческа вляпалася в чергову пригоду. Нічого нового, якщо не брати до уваги, що в цій халепі фігурував новий командир. Це вам не Вескотт, який і сам міг би посміятися зі свого дурнуватого вигляду. Колись Франческа намалювала на правому борту машини Вескотта слово «cutie», через що з нього сміялися не тільки рідні, а й сусіди. Чим це закінчилось, я вже розповідав [49] Цю історію описано у книзі «Франческа. Повелителька траєкторій». .

Ґвінн же справляв враження врівноваженої, але дуже прискіпливої, амбітної і серйозної людини. Такі люди точно жартів не люблять. І тим більше над собою.

Оливи у вогонь підлив Баррел:

— Аха-ха! Ви бачили, як нашого полковника сьогодні зранку розмалювали? Він був схожий на собачку! У мене колись дворняга була, ну точно з таким колом навколо ока! Цікаво, який камікадзе так познущався з командира?

«Камікадзе» втягла голову в плечі і важко зітхнула. Я зрозумів, що мені доведеться вкотре виступити миротворчим контингентом і першому йти на переговори, поки не почалися повномасштабні бойові дії.

Я вийшов із командного центру. Здавалося, Франческа розуміла, куди я йду. Вона проводжала мене таким поглядом, ніби я йшов не до командира, а на ешафот замість неї.

Та щойно я вийшов, як почув дріботіння кроків — це була напарниця. Вона підбігла й знов ухопила мене за рукав:

— Підемо разом. Тобто я піду з тобою. Точніше, це ти підеш зі мною. І взагалі, я піду замість тебе! Ґвінн же мене викликав, а не тебе…

— Я старший зміни, — заперечив я. — І несу відповідальність за все, що тут відбувається, а також за все, що ти накоїла.

— Дя… — жалісну сцену перервав гуркіт на сходах. У коридор зі сходової клітки ввірвався новий командир і, як поранений бізон, галопом пробіг до себе в кабінет, не звернувши на нас ніякої уваги. Ми з Франческою так і заклякли з роззявленими ротами. Я нічого не розумів. Зранку ми бачили полковника з вугільним колом навколо лівого ока. Потім без вугільного кола. Тепер коло було навколо ПРАВОГО ока! Я вирячився на напарницю:

— Ти бачила?! Ти ЦЕ бачила?! — прохрипів я.

— Нічого не збагну… — прошепотіла дівчина. — У нього коло на другому оці! WTF?! Він же приклався до труби лівим оком, клянуся!

— Та я бачив, що в нього коло було з лівого боку! Це точно, це цілком точно! — я заплющив очі й спробував заспокоїтися. — Краще відкладімо візит. Мені здається, що йому зараз не до нас.