Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Не до нас! — охоче погодилася Франческа.

Ми залетіли назад у командний центр.

— Діти, чули? Оперативний штаб евакуюють із бункера. Якісь проблеми з вентиляцією. Треба й нам вийти надвір, — здивував нас новиною професор Рассел.

Наш командний центр — приміщення майже без вікон, під’єднане до спецсистеми вентиляції. Тому ми також вийшли з корпусу. Надворі останніми днями потеплішало, і ми були раді зайвий раз подихати свіжим повітрям. Франческа аж повеселішала — з’явився маленький шанс, що в метушні через вентиляцію полковник просто забуде про ранковий інцидент.

Біля корпусу було повно народу — штабний персонал, що завжди сидить глибоко під землею, весело гомонів, радіючи зайвій можливості вийти на поверхню.

Маленькі двері поряд із головним входом, які ведуть у приміщення, де стоять генератори освітлення та вентиляції, були відчинені. Всередині юрмився технічний персонал. Генератор компресора вентиляції, який завжди гудів, ганяючи повітря вентиляційними шахтами корпусу й бункера під ним, мовчав. Коло труби метушилися наші механіки й ремонтна бригада. З ними тусувався й полковник — він стояв спиною до нас.

Франческа про всяк випадок сховалася за мене. Думаю, що вона зробила це чисто інстинктивно — бо не можна всерйоз ховатися від своїх проблем за спинами інших, хай це навіть і твій напарник.

Це й виявилось останньою краплею. Я не міг більше чекати й рішуче зробив крок до полковника.

— Я з тобою… — зітхнула дівчина.

І ми разом рушили назустріч долі.

— Сер, ви шукали мою напарницю, то вона тут. Але насамперед, я хо…

Тут Ґвінн повернувся, й слова застрягли у мене в горлі. Франческа сіпнулась і видала звук, схожий на «ой», тільки чомусь скрипучим басом — такий звук зазвичай виходить, коли грудьми падаєш плиском на асфальт. Наступної секунди я зареготав так, що до мене повернулися всі, хто там стояв. У полковника навколо очей чорніли два акуратні кола. І тут я перевів погляд на нашого механіка, вусатого Ренді. Той узагалі був схожий на панду — навколо очей були просто дві чорні плями від постійного заглядання в трубу. Такі самі фізіономії були майже у всіх механіків.

— Що таке? Чого ви? Поясніть мені, — незадоволено й навіть ображено спитав Ґвінн. — Що такого смішного?

— Сер… бха-ха-ха, пробачте, сер! А-ха-ха-ха, не можу, сер, ми думали… а-ха-ха-ха! — я аж згинався зі сміху. Усі англійські слова вмить вивітрились у мене з голови.

Услід за мною засміялися вголос ті, хто досі в присутності командира боявся це зробити. Здавалось би, що тут такого? Так, кола навколо очей, що відбилися через постійне заглядання у вихлопну трубу, були дуже кумедні. Але загалом ситуація склалася дуже й дуже серйозна.

Так вийшло, що на аварію перша звернула увагу Франческа й сказала полковникові. Той заглянув у трубу, підійшов до дверей у генераторну й зрозумів, що справи кепські. Франческа тим часом утекла, а полковник терміново викликав механіків і ремонтну бригаду. Бігаючи без кінця між своїм кабінетом і трубою, полковник періодично зазирав у «димарик» то правим, то лівим оком, намагаючись зрозуміти, що ж, власне, сталося.

А сталося ось що: від глушника через високу температуру всередині і стрибки атмосферної температури назовні, відірвався один зі щитків і майже наглухо закупорив вихлопну трубу. Гази повернули назад і знайшли вихід у слабкому місці, прорвавши частину труби в середині приміщення. Кімната наповнилася газами, двигун перегрівався й міг вибухнути, якби Франческа вчасно не звернула увагу на звук «ві-і-і-і-і-і-ві-і-і-і-і-і-ві-і-і-і-і».

— Так, власне, що ви хотіли, Джорджіо? — знову спитав Ґвінн, але вже не так грізно.

Я, насилу стримуючи сміх, пояснив, у чому річ.

— Господи, ну ви даєте! — видихнув полковник. — Я думав, щось серйозне. Та ні! Я шукав Франческу, щоб їй подякувати! Якби не вона, мали б ми тут інцидент, це точно! Труби розпеклися так, що ось-ось могла б статися біда.

Франческа все це слухала, і її очі ставали все більші й більші.

— Вескотт мене попереджав, щоб я тримався від вас якомога далі, але очей із вас не зводив! — усміхнувся командир. — Бачу, з вами справді весело. Хай там як, але я вам, Франческо, дякую!

Полковник потис напарниці руку.

— А ви, як я зрозумів, її адвокат? — насмішкувато спитав він мене.

— Щось таке… — промимрив я розгублено.

Іноді ситуація складається геть не так, як ви думаєте. Ось і Франческа не завжди є джерелом усіх халеп і пригод на авіабазі. Життя коли-не-коли підкидає нам різні сюрпризи, але у всіх випадках важливе й необхідне — чуття плеча.