Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

За гетьманату в Катеринославі стояли австрійці. Цей етап запам’ятався нетривалим перейменуванням міста у Січеслав, створенням університету, про який мріяв ще Ґріґорій Потьомкін, а також брукуванням центрального проспекту. Австрійська бруківка ще досі лежить у деяких місцях головної транспортної артерії Дніпропетровська, столітні камені тримаються краще, ніж новий асфальт.

Двічі у місто заходив зі своїми військами Махно. Восени 1919 року анархісти навіть проголосили створення власної республіки з центром у Катеринославі, але їхня влада тривала недовго.

Є історичний анекдот про спробу махновців розграбувати історичний музей, директором якого був Дмитро Яворницький. Славетний історик тоді рушив на аудієнцію до лідера повстанців, під час якої звертався до нього «батько» та розповів про важливість збереження козацької спадщини. Махно був настільки вражений зустріччю, що сам відправився на екскурсію до музею, потримав у руках історичну шаблю, а потім власноруч підписав наказ про сувору заборону чіпати будь-що з колекції та особисто Яворницького.

Побутує анекдот про катеринославський візит російського імператора Ніколая II, під час якого той завітав до музею. Дмитро Іванович провів царю екскурсію по своїх володіннях українською мовою. Це був небачено сміливий вчинок. Почесні городяни міста, що були присутні при події, очікували гніву державця та розжалування Яворницького, проте Ніколай II спокійно вислухав лекцію історика та навіть написав у книзі відгуків, що візит йому сподобався.

Взагалі, Яворницький був найвеличнішою постаттю Катеринослава наприкінці ХІХ — початку XX століття. Його значення визнавали всі сучасники. Він виконував свою роботу при царі, у бурхливі дні громадянської війни, а потім і при комуністах. До своєї смерті в 1940 році Дмитро Яворницький активно вивчав історію Придніпров’я, а також зберігав і популяризував козацьку спадщину.

У 1926 році Катеринослав отримав нову назву, ставши Дніпропетровськом. Таким чином радянська влада увіковічила ще за життя Григорія Петровського, видатного комуніста, який керував місцевим революційним рухом ще під час Революції 1905 року. У двадцятих він був головою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, фактично очільником УРСР.

При тому за документами місто перейменували у «Дніпропетровське» (російською мовою «Днепропетровский»), але така форма не прижилася.

Цікаво, що у двадцятих роках був проект перетворення Дніпропетровська у курортне місто. Зоною будинків відпочинку та санаторіїв мали стати Монастирський острів та коса на нинішньому житловому масиві Перемога. З центральної частини міста до них мала пройти трамвайна лінія. Цей неординарний проект залишився лише на папері — промислова міць була потрібна Країні рад куди більше, а статус всесоюзної здравниці дістався Криму.

Перший артилерійський обстріл Дніпропетровська з боку німецьких військ відбувся 19 серпня 1941 року. Тоді ж передова колона гітлерівців потрапила у так званий вогняний мішок, пастку, у якій було знищено 99 танків Вермахту. Але вже 25 числа німці зайняли місто та навіть прорвалися на лівий берег по чомусь не знищеному Червоною армією під час відступу понтонному мосту.

Окупація Дніпропетровська тривала понад два роки, до 25 жовтня 1943. У той час Дніпропетровськ став центром ОУНівського руху в Центральній та Східній Україні. Але, звісно, значно більшу роль у місті мали радянські партизани. Під німецькою окупацією ще нещодавно один із найбільших промислових центрів усього СРСР перебував у зовсім кепському стані. Металургійні заводи стояли із застиглим прямо у мартенівських печах металом, по всьому Дніпропетровську працював лише один більш-менш великий об’єкт — фабрика з виробництва мармеладу.

Витіснення з міста німецьких військ призвело до сильної руйнації Дніпропетровська. Суттєво постраждала його центральна частина, де було втрачено величезну кількість історично та архітектурно знакових будівель. Знищеною виявилася більшість об’єктів, які залишилися від Катеринослава в період його максимального розквіту. Щоб відновити втрачений житловий та адміністративний фонд, радянська влада затіяла масштабну реконструкцію центрального проспекту, який протягом десяти років забудовувався величними «сталінками» із вежами, шпилями, барельєфами та скульптурними групами.

Ще до кінця війни, у 1944 році на околиці Дніпропетровська було розпочато будівництво промислового об’єкта, який змінить життя міста не менше, ніж перший металургійний завод. ПМЗ (ЮМЗ або Южмаш російською) спочатку планували звичайним машинобудівним підприємством, проте політичний курс країни в той час потребував не тільки автомобілів і тракторів, а й ракет. У 1951 році Південний машинобудівний завод вирішили перекваліфікувати. Відтепер доля об’єкта була пов’язана з космосом.