Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Смерть Ґріґорія Потьомкіна у 1791 році перекреслила реалізацію планів. Третя столиця Російської імперії, якою бачила Катеринослав його хрещена матір, на початок XIX століття була маленьким провінційним містечком на кілька тисяч людей. Гігантська церква, яка мала затьмарити розмірами Собор Святого Петра у Римі, залишилася на рівні фундаменту. Із величезного палацу Потьомкіна звели тільки стіни. Життя вирувало лише поблизу берега, де ще до заснування Катеринослава цілком успішно багато десятиліть існувало козацьке містечко Половиця. Нове місто просто поглинуло це поселення, прирісши до нього кількома зведеними імперськими будівниками вулицями. Також у 1795 році до Катеринослава примусово приєднали Новий Кодак, населений пункт з ярмарком і двома тисячами мешканців, який навіть був центром Новокодацької паланки у складі Війська Запорозького. До прикладу, у 1793 році населення Катеринослава налічувало приблизно 900 людей.

Центр сучасного Дніпропетровська й досі стоїть на місці Половиці, повторюючи сітку вулиць козацького містечка. В офіційній версії про це довго не згадували, історія Катеринослава мала починатися з приходу в Придніпров’я Російської Імперії.

Першу половину XIX століття Катеринослав жив без якихось реальних перспектив. Місто без підтримки зі столиці зростало малими темпами. Наприклад, у 1840 році в ньому мешкало дванадцять із половиною тисяч людей, а в 1863 — трохи менше двадцяти. Лише губернський статус виділяв його на фоні інших містечок Північного Причорномор’я.

Історія Катеринослава круто змінилася завдяки одній людині — Олександру Полю, місцевому дворянину, дрібному чиновнику, який у 1866 році з власної ініціативи проводив детальне дослідження Криворізького регіону. Він знайшов там поклади залізної руди та першим почав видобувати її задля промислових потреб. Його наслідували російські та іноземні компанії.

У той самий час на кілька сотень кілометрів на схід іноземні спеціалісти почали промисловий видобуток іншої корисної копалини. Вугілля Донбасу та залізо Криворіжжя зустрілися в Катеринославі, який лежав посередині між цими регіонами. Так почався промисловий бум — невдала «південна столиця Російської імперії» швидко перетворилася на один з найбільших виробничих центрів усієї країни. Цьому знову ж таки посприяв Олександр Поль — у 1881 році він домігся від Санкт-Петербурга рішення про побудову в Катеринославі залізниці. Вона з’єднала регіон з імперським центром, а також — рештою країни.

За внесок Поля в розвиток Катеринославщини дворянські збори розглядали можливість встановити Олександру монумент ще за життя. Нині в Дніпропетровську стоїть пам’ятник, на його честь також названа одна з центральних вулиць міста: із 2016 колишній проспект Кірова має ім’я Олександра Поля.

Після відкриття залізничної колії Катеринослав почав розвиватися шаленими темпами. У 1885 році кількість населення міста налічувало 47 тисяч осіб, у 1910 — 180 тисяч!

Місто стрімко розросталося. На колишніх пустирях виростали нові вулиці, металургійні заводи та десятки інших промислових об’єктів. У Катеринослав з’їжджалися люди з усієї Російської імперії, стікався іноземний капітал та прибували фахівці. Видатний історик Дмитро Яворницький називає місто тих часів «українським Манчестером».

Перепис населення 1897 року, який враховував лише мову спілкування, свідчить, що в Катеринославі наприкінці XIX століття жило приблизно 42 відсотки росіян, 16 відсотків українців і 35,5 відсотка євреїв. Кажуть, що до встановлення радянської влади у місті функціонувало чи то 38, чи то 44 синагоги — юдейських молитовних будинків було більше, ніж православних церков.

За перші півтори декади XX століття Катеринослав суттєво поліпшився. Приплив капіталу, збагачення різних верств населення та поява міцного середнього класу рухали регіон уперед. Центр міста забудували сотнями нових житлових та адміністративних будинків, тим, що потім назвали катеринославським стилем червоної цегли.

Цей стрімкий розвиток перервала спочатку Перша світова, а потім громадянська війна. Починаючи з 1917 року, Катеринослав, як і вся інша територія України, опинився в самому центрі протистояння між кількома політичними режимами та арміями. Влада в місті змінювалася чи не частіше, ніж у Києві. «Український Манчестер» по декілька разів займали сили УНР, Червоні війська та Біла армія. За згадками очевидців, нерідко бували такі випадки, що в різних частинах міста стояли різні війська, а кордон проходив прямо по вулицях.