Гарольд Роббинс - Пірат

Дік обернувся до Бейдра.

— Мені не подобається те, про що я думаю, а вам?

— Мені теж,— Бейдр глибоко зітхнув. — Але тепер ми принаймні знаємо, що літак у безпеці, хоч і не знаємо де він.

— Це великий літак. Такого велетня надовго не заховаєш.

— Можливо,— голос Бейдра прозвучав ухильно.

— Що ми зараз зробимо?

— Будемо чекати.

— Чекати? — в голосі Діка прозвучало здивування.

— Так,— Бейдр підвів на нього погляд. — Ми гадали, який буде наступний крок Алі Ясфіра. Тепер ми знаємо. Скоро він зв'яжеться з нами, щоб сказати нам, чого йому треба.

Вони стояли на узліссі невеличкого лісу і дивилися на срібний «Боїнг-707», що залишився позаду. Дев'ять чоловіків повзали по літакові, натягуючи маскувальну сітку, щоб його не було видно згори. Щоб запримітити його з іншого літака, треба було пролетіти над ним на висоті меншій аніж двадцять футів.

Джордана обернулася до Гайяда, що стояв поруч з нею, не відриваючи погляду від літака.

— Ви посадили його чудово, капітане. Дякую вам.

— Якусь мить було трохи моторошно. Я думав, що ми вріжемось в оті дерева, в кінці злітної доріжки. — Він повернув голову, щоб ще раз глянути на літак. — Як ви гадаєте, чому вони збудували таку велику злітну смугу в горах? З виду можна сказати, що нею не користувалися принаймні років зо три.

— Я б не хотіла цього знати, капітане,— відповіла вона.

До них підійшов чоловік по імені Фуад.

— Гей, ви. Пішли звідси,— в його англійській мові чулася американська вимова. Він показав своїм пістолетом на ліс.

Джордана підійшла до дітей, які стояли між їхньою нянькою та її служницею Магдою. Хлопці спостерігали за маскуванням літака з великою цікавістю. Вона взяла їх за руки і стала чекати.

Попереду них стояли два вояки в грубих, погано підігнаних мундирах. На них не було ніяких знаків, які б вказували на приналежність до якої-небудь армії, якщо така існувала. По сигналу Фуада вони очолили колону. З'явилися ще декілька вояків, що йшли з боків; інші прилаштувалися ззаду. Зброя всіх була наведена на них.

Джордана з дітьми йшла мовчки. Ні Лейли, ні Рамадана ніде не було видно. З літака вони вийшли першими і через кілька хвилин після приземлення зникли.

Ліс ставав дедалі густішим і гілки дерев та кущів чіплялися і роздирали їхній одяг. Джордана намагалася прикривати дітей, та десь за десять хвилин їхні обличчя та руки були геть подряпані. Вона обізвалася до няньки:

— Анно, якщо ти, Магда, Маргарита та я будемо йти спереду, а діти зразу позад нас, їх не так буде дряпати.

Нянька кивнула, наблизилися до них і інші дівчата, утворивши підкову, з дітьми посередині.

Через кілька хвилин вони вийшли з лісу на вузький ґрунтовий шлях. Там стояли два джипи, в кожному — по водію.

— По машинах! — наказав Фуад. — Жінки з дітьми сідають у першу машину, чоловіки — в другу.

Через мить машини рушили вверх по дорозі. То була вузька, нерівна, подзьобана вибоїнами дорога, що то заводила в ліс, то виводила з нього, але постійно здіймалася вгору по схилу гори. Хвилин через десять у повітрі повіяло прохолодою.

Джордана глянула на небо. Сутеніло. Наставав вечір. Вона поглянула на хлопців, жалкуючи, що не подумала захопити їхні пальта. Вони були полишені на борту, як і все інше.

Хвилин через п'ять вони виїхали з лісу на просіку. На узліссі стояла купка стареньких дерев'яних будиночків. Вони були оточені низькою стіною, нагорі якої через певні проміжки були прилаштовані важкі кулемети. При кожному кулеметі були по два вояки. На кожному розі було по ліхтарю.

Коли вони в'їжджали до табору, Джордана розглядала вояків, а вони, в свою чергу, з великою цікавістю зирили на неї. Вслід їм полетіли непристойні коментарі, та їх не було чутно за гуркотом двигунів джипів.

Джипи зупинилися перед найбільшим з будинків. Водій жестом наказав їм вибиратися.

З будинку вийшли два чоловіки і, стоячи, спостерігали за ними. Одним з них, перевдягненим у мундир, був Рамадан. Та, перш ніж розпізнати другого, Джордані довелося придивитися. Це мундир ввів її в оману. Другим вояком була Лейла.

Лейла підійшла до неї. Якимось чином, у мундирі вона видавалася більшою і жорсткішою Вся чарівність, яку Джордана вбачала в ній, була стерта грубістю її поводження.

— Ти займеш одну кімнату з дітьми та іншими жінками,— сказала вона. — Чоловіки — другу. Вечерю принесуть вам через годину. Після того як поїсте світло буде вимкнуте на всю ніч. Після того як стемніє — палити заборонено. З повітря вогонь сигарети інколи видно за декілька миль. Будь-яке порушення наших правил буде безжально покаране. Це тобі зрозуміло?