Гарольд Роббинс - Пірат

— Гаразд, тільки поводьтеся добре.

— Мамо,— спитав Мухаммед,— а чому ти розмовляєш арабською мовою?

Джордана всміхнулася.

— Я думаю тому, що друзі твоєї сестри, можливо, не можуть спілкуватися по-англійському, як ми. Так вимагають правила ввічливості, коли люди не розуміють, про що ти говориш.

— Ми розмовляємо по-англійському,— чистою британською вимовою сказав молодик по імені Рамадан.

— От і добре,— сказала вона і поглянула на Лейлу, чиє обличчя було безвиразне. — Даруйте, що неправильно зрозуміла.

До салону повернувся стюард Рауль.

— Капітан Гайяд цікавиться, чи ви вже готові до вильоту, мадам?

— Ми будемо готові, як тільки всі займуть свої місця,— сказала вона, рушаючи до заднього місця, біля круглого столика, за яким звичайно сидів Бейдр.

Всі заворушилися: хлопців прищеплювали поясами, інші займали свої місця. Рауль і стюардеса швидко обійшли салон, перевіряючи ремені безпеки. Потім Рауль кивнув Джордані й попрямував до носової частини. За хвилину великий літак покотився до злітної доріжки.

Коли вони вже були в повітрі і табло з написом «Пристебніть пояси!» погасло, Джордана підвелася зі свого місця. Вона поманила Рауля, і він підійшов.

— Приготуйте, будь ласка, постіль у кабіні містера Аль Фея. Я б хотіла лягти й відпочити.

— Слухаюсь, мадам. — Він хутко дав знак, щоб це діло зробила стюардеса.

Хлопці повзали по Лейлі, яка, здавалося, нервувалася і насилу їх терпіла.

— Не турбуйте свою сестру,— різко сказала Джордана. — Можливо, вона втомилася.

Хлопці слухняно повернулися на свої місця.

— Я кепсько себе почуваю,— пояснила Джордана. — Гадаю, мені краще прилягти на деякий час.

Лейла мовчки кивнула, не сказавши ні слова. Вона простежила, як Джордана пройшла в хвостову частину літака і зайшла до каюти. Вона не могла зрозуміти, що її батько в ній знайшов. При денному світлі вона не була такою гарненькою, якою видалася вперше. Без макіяжу вона була довгообраза, з темними колами під очима, а волосся її було аж ніяк не шовковисте і не таке біляве, як здавалося тоді. Та вона таки пішла спати. Це, можливо, полегшить справу.

Фуад поглянув на свій наручний годинник, а потім на неї.

— Ще півгодини,— мовив він.

Вона кивнула, відкинула голову на підголівник і склепила повіки. Ще півгодини — вже не так і довго чекати, порівняно з часом, який вона змарнувала на підготовку до цього.

Джордані здавалося, що вона тільки-но заплющила очі, коли крізь сон почула плач дитини. Вона неспокійно засовалася, надіючись, що плач вщухне. Та цього не сталося, і поступово вона усвідомила, що плакало одне з її дітей. Вона рвучко сіла в ліжку, прислухаючись.

То був Самір. Але то не був його звичайний плач чи пхикання. В ньому чулася особлива нотка. Нотка страху.

Вона хутенько підвелася з ліжка і обсмикнула сукню. Потім відчинила двері і вийшла до салону, далі по вузенькому коридорчику — до передньої частини літака. При вході вона зупинилася мов укопана. Її мозок не сприйняв того, що вона побачила. «Це, певно, мені сниться,— билася дика думка.— Певно, що так».

Скупчені за буфетом, у закутку, який використовувався Керріджем, коли він був на борту, як офіс, стояли діти, їхня нянька, її служниця та обслуга салону, Рауль та Маргарита. Однією рукою Рауль спирався на перегородку, щоб підтримати себе, а по його лицю, з порізу на вилиці, струменіла кров. Перед ними, зі своїми двома дружками, стояла Лейла.

Та це була така Лейла, якої вона ніколи не бачила. В руці вона тримала великий автоматичний пістолет, а з пояса її синіх джинсів звисали дві ручні гранати. Два чоловіки були озброєні навіть дужче: окрім гранат, звисаючих з поясів, у кожного було ще й по швидкострільній автоматичній рушниці.

Самір побачив її перший.

— Мамцю! Мамцю! — заволав він, вирвався з обіймів своєї няні і підбіг до неї.

Лейла спробувала була схопити його, та він був спритнішим. Джордана подалася вперед, і хлопчик стрибнув їй на руки. По його щоках текли сльози.

— Вони вдарили Рауля і в нього тече кров! — кричав він.

— Нічого, нічого,— заспокійливо говорила Джордана, міцно притискаючи його до себе.

Лейла махнула пістолетом.

— Давай сюди, до купи.

Джордана дивилася на неї широко розплющеними очима.

— Ти з глузду з'їхала? — сердито сказала вона.

— Ти чула, що я сказала,— кинула Лейла. — Давай сюди, до купи.

Замість того Джордана крутнулася на підборах і рушила по коридору до салону. Лейла догнала так швидко, що Джордана навіть не усвідомила, що вона вже ззаду, до тих пір, доки раптовий удар по спині пістолетом звалив її на підлогу вузького коридорчика. Дитина випала з рук, ударившись об підлогу.