Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

— Хворіла на що? — питає Марко, спантеличений.

Тепер вона плаче.

— Я ніби вимикалася ненадовго. А отямлюючись, нічого не пам’ятала.

Він дивиться на неї, ошелешений.

— І ти досі не знайшла часу мені розповісти?

— Пробач! Я мусила. Я думала… — Вона не закінчує речення. — Я збрехала поліції про комбінезон. Я не пам’ятаю, як перевдягала її. Я припустила, що перевдягла, але я цього не пам’ятаю. На цьому місці в мене… порожнеча.

Тепер у неї починається істерика.

— Ш-ш-ш, тихо… — заспокоює Марко. — Анно, з нею все було добре. Я певен.

— Розумієш, поліція думає, що я їй щось зробила. Вони думають, що я вбила її, задушила подушкою чи мотузкою, а ти забрав її, щоб мене не звинуватили!

— Це маячня! — каже Марко, тепер сердитий на поліцію за те, що вони таке припускають. Їм чудово відомо, що полювати слід на нього, то нащо ж вони штовхають її до нервового зриву?

— Правда? — каже Анна, дивлячись на нього якось здичавіло. — Я вдарила її. Я була зла, тож я її ляснула.

— Що? Коли? Коли ти її вдарила?

— Коли годувала її об одинадцятій. Вона не заспокоювалася. Я… я типу розсердилася. Часом… я не могла стриматися… й била її, коли вона не заспокоювалася. Коли ти був на роботі, а вона ніяк не заспокоювалася.

Марко дивиться на неї, знічений.

— Ні, Анно, я впевнений, ти не робила такого, — каже він, сподіваючись на те, що почуте — неправда. Це хвилює, так само як і її зізнання про хворобу, через яку вона не пам’ятає, що робить.

— Та зрозумій же ти, я не знаю! — кричить Анна. — Я не пам’ятаю. Можливо, я й нашкодила їй. Ти прикриваєш мене, Марко? Скажи мені правду!

Він бере її обличчя в обидві руки й заспокоює її:

— Анно, з нею все було добре. О пів на першу вона була жива й дихала. Це не твоя провина. Усе це — не твоя провина.

Коли вона зривається на ридання, він тримає її в обіймах.

«Усе це моя провина», — подумки каже собі Марко.

Коли Анна нарешті знесилено засинає, Марко лежить поряд з нею в ліжку, намагаючись навести в думках лад. Йому хотілося б мати можливість обговорити все це з нею. Йому не вистачає того становища, коли вони обговорювали геть усе, планували майбутнє. Але тепер він не може поговорити з нею ні про що важливе. Навіть коли йому вдається заснути, йому сняться жахи, він прокидається на спітнілих простирадлах о четвертій ранку, здригаючись, вкритий потом, із прискореним серцебиттям.

Ось що йому відомо: Річард веде перемовини з викрадачами. Вони з Еліс готові заплатити за Кору будь-яку суму. Марко лишається сподіватися, що Річарду вдасться те, що не вдалося йому. У Річарда телефон Дерека, і він очікував, що по інший бік слухавки буде саме Марко. Річард — і, до речі, Еліс — знають, що Марко змовився з Дереком, щоб викрасти власну дитину заради грошей. Перша думка Марко — про те, що Річард убив Дерека й забрав його телефон, — видається тепер абсурдною. Але як Річард міг дізнатися про Дерека? Чи здатен Річард дати комусь по голові? Марко так не думає, хоча й ненавидить цього покидька.

Якщо те, що телефон Річардові надіслали викрадачі, правда, то це добре. Це означає, що поліції про нього не відомо — принаймні поки що. Але Річард погрожує йому. Як він там сказав? Марко не вдається пригадати.

Він мусить поговорити з Річардом і переконати його не казати поліції та Анні про роль Марко в цьому злочині. Як йому це вдасться? Він мусить запевнити їх, що Анна не винесе шоку, що новина про те, що Марко причетний до викрадення, може буквально знищити її.

Батьки Анни завжди йому це пам’ятатимуть, але принаймні вони з Анною та Корою знову будуть родиною. Якщо дитину повернуть, Анна буде щаслива. Він може почати спочатку, працювати на розрив заради них. Можливо, Річард і не хоче видавати його. Це погано вплине на його імідж, зашкодить його репутації у бізнес-спільноті. Можливо, Річарду просто потрібні брудні таємниці, за допомогою яких можна буде решту життя тримати Марко на повідку. Це так схоже на Річарда. Марко починає дихати спокійніше.

Він має позбутися телефону. Що як Анна набере останній номер і натрапить на свого батька? Потім він згадує, що вона не знає, як розблоковується екран. Однаково, слід його позбутися. Це підтвердження зв’язку між ним і зникненням Кори. Не можна дозволити, щоб він потрапив у руки поліції.

Лишається проблема Синтії з її відео. Він не має уявлення, що з цим робити. Деякий час вона мовчатиме. Стільки часу, скільки він буде здатний переконувати її в тому, що дістане гроші, яких вона вимагає.