Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Присяжні радилися менше як годину, а тоді оголосили свій вердикт: Шварцбард — «невинуватий», тому що його дії не були умисними. «Нью-Йорк Таймс» повідомляла, що до судової зали у Парижі втиснулося чотири сотні глядачів — «сивобороді євреї з Центральної та Східної Європи» {294} 294 [33] сивобороді євреї: Slayer of Petlura Stirs Paris Court // New York Times. — 1927, 19 жовтня; Paris Jury Acquits Slayer of Petlura, Crowded Court Receives the Verdict with Cheers for France// New York Times. — 1927, 27 жовтня. / [c. 244] , «модниці з короткими зачісками» і «слов’яни-українці» — вердикт вітали схвальним «Ура Франції!». Лемкін був задоволений. «Вони не могли ані виправдати Шварцбарда [sic], ані засудити його» {295} 295 [34] Вони не могли ані виправдати: Lemkin, Totally Unofficial, 21. / [c. 244] , — писав він, вони були не в змозі покарати месника за смерті «сотень тисяч невинних кровних братів, включно з його батьками». Так само суд не санкціонуватиме того, «щоб закон брали у свої руки, нехай навіть з метою підтримати моральні стандарти людства». На погляд Лемкіна, найрозумніше було б оголосити Шварцбарда неосудним через божевілля і випустити на волю.

Лемкін слідкував за процесом з Варшави, де працював секретарем апеляційного суду після того, як трохи попрацював клерком у суді і громадським обвинувачем у Бережанах, за шістдесят миль на схід від Львова. Під патронатом професора Макаревича обидва процеси стали каталізаторами його мислення. «Поступово, але впевнено», пояснював він, формувалося його рішення діяти у напрямку того, щоб розробити нові міжнародні правила для захисту етнічних і расових груп. Платформою слугувала його «кар’єра» в судових установах Варшави {296} 296 [35] його «кар’єра» у судових установах Варшави: там само / [с. 245] разом з написанням численних книжок для набуття «прихильників і впливовості». Отримувана платня була платформою для адвокатської практики.

На той час, коли Гітлер прийшов до влади, Лемкін мав за плечима шість років досвіду роботи громадським обвинувачем. Сільський хлопець з Вовковиська став визнаним юристом, мав зв’язки з найвпливовішими польськими адвокатами, суддями і політиками. Він видавав книжки, присвячені радянському кримінальному кодексу {297} 297 [36] Він видавав книжки, присвячені радянському кримінальному кодексу. Режим доступу: http://www.preventgenocide.org/lemkin/bibliography.htm . / [с. 245] , фашистському каральному кодексу Італії і революційному законодавству Польщі щодо амністій, праці були радше описові, аніж аналітичні. Він знайшов собі нового наставника — Еміля Станіслава Раппапорта, суддю Верховного суду Польщі і засновника Вільного польського університету у Варшаві, де вчився Лемкін.

Окрім цього, він брав участь у спробах Ліги Націй розробити кримінальне законодавство, відвідував конференції, вибудовуючи мережу знайомств по всій Європі. Навесні 1933 року {298} 298 [37] Навесні 1933 року: Raphael Lemkin. Acts Constituting a General (Transnational) Danger Considered as Offences Against the Law of Nations. — 1933. Режим доступу: http://www.preventgenocide.org/lemkin/madridi933-english.htm . / [c. 245] , напередодні зустрічі, яка відбудеться в жовтні у Мадриді, він написав брошуру, де запропонував за допомогою нових міжнародних правил заборонити «варварство» і «вандалізм». Потреба в таких правилах, на його думку, постала гостро як ніколи, оскільки в час, коли влада була у Гітлера, ширилися напади на євреїв та на інші меншини. Він боявся «Майн Кампф», яка стала «програмою знищення», узаконеною «Актом про надзвичайні повноваження», який ухвалив пасивний Рейхстаг, аби надати Гітлерові диктаторську владу.

Бувши практичним ідеалістом, Лемкін вважав, що належне кримінальне законодавство зможе запобігти майбутнім звірствам. На його думку, договори про захист меншин були недієвими, тому він запропонував нові правила на захист «життя народів» {299} 299 [38] «життя народів»: Vespasian Pella, report to the Third International Congress of Penal Law, Palermo, 1933, cited in Mark Lewis, The Birth of the New Justice: The Internationalization of Crime and Punishment, 1919–1950 (Oxford University Press, 2014), 188, citing Troisieme Congres International de Droit Penal, Palerme, 3–8 avril 1933, Actes du Congres, 737, 918. / [c. 246] : запобігання «варварству», знищення етнічних груп і попередження «вандалізму», нападів на культурну спадщину. Ці ідеї не були цілком оригінальними. Вони спиралися на погляди Веспасіана Пелли, румунського науковця, який просував ідею «універсальної юрисдикції» — принципу, за яким національні суди з усього світу мали б змогу притягти до відповідальності винуватців найтяжчих злочинів (шість десятиліть по тому, завдяки «універсальній юрисдикції» щодо злочинних тортур, до англійських судів потрапив сенатор Піночет). Лемкін не посилався на ранню працю Пелли, присвячену «актам варварства і вандалізму, що здатні нести в собі загальну небезпеку», втім, він поставив румунові у заслугу перелік злочинів, до яких мала б застосовуватися «універсальна юрисдикція» (такі як піратство, рабство, торгівля жінками і дітьми, незаконний обіг наркотиків). Лемкінову брошуру було надруковано у паризькому видавництві «Педон» на вулиці Суфло, що є офіційним видавцем Ліги Націй.