Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Вона не могла сказати «напевне», що Макаревич і був цим неназваним професором, але це було «правдоподібно»:

— Макаревич народився євреєм, а тоді перехрестився на католика. Він мав опубліковані праці про національні меншини, і вони стали ідеологічною платформою політичної партії, яку він підтримував, Польської християнсько-демократичної партії, відомої як Chadecja .

— Якими були його погляди щодо меншин, євреїв та українців?

— До меншин, які ніколи не мали наміру керувати країною, він ставився толерантно, — різко сказала вона.

— Слов’янська меншина? Ненавидів. Євреї? Еміграція, — вона розпачливо махнула рукою.

— Макаревич вважав, що національні меншини «небезпечні», — продовжила вона, — особливо коли вони становлять «найбільшу частину» населення певного регіону, а надто «коли вони мешкають на кордонах держави». Львув вважався прикордонним містом, тож Макаревич, мабуть, розглядав євреїв та українців у Львові як особливу «небезпеку» для відновленої незалежної Польщі.

Зоя Баран висловила ще одну гіпотезу:

— Макаревич мав праві політичні погляди; він ненавидів Польський договір про меншини 1919 року, тому що той дискримінував поляків. Меншини могли скаржитися до Ліги Націй у разі порушення їхніх прав, а поляки не могли.

Макаревич був націоналістом і залишився живим. У 1945 році його заарештував КДБ і вислав до Сибіру. Коли після втручання групи польських професорів його випустили на свободу, він повернувся до радянського міста Львова, щоб далі займатися викладацькою роботою на юридичному факультеті. Він помер 1955 року. {290} 290 [29] Він помер у 1955 році: Juliusz Makarewicz, народився 5 травня 1872 року, помер 20 квітня 1955 року. / [с. 238]

— А ви б не хотіли подивитися на аудиторії, в яких вчилися Лаутерпахт і Лемкін? — поцікавився декан.

— Так, — відповів я, — дуже хочу.

На наступний день, вранці, я зустрівся із Зоєю на проспекті Шевченка, в тіні пам’ятника Михайлові Грушевському, найвидатнішому українському історику двадцятого сторіччя. Ми стояли біля будинку, в якому колись була «Шкоцька кав’ярня» [30] «Шкоцька кав’ярня» (пол. — Kawiarnia Szkocka ) — заклад, який існував на вулиці Академічній (тепер — проспект Шевченка) до 1939 р., відомий зустрічами львівських математиків, представників «Львівсько-варшавської математичної школи», які за підсумками зустрічей уклали так звану «Шкоцьку книгу», що містила записи математичних задач. , де в 1930-х роках збиралися студенти для розв’язання незрозумілих і заплутаних математичних задач. Її супроводжував студент аспірантури на ім’я Роман, який знайшов перелік усіх курсів, що читав професор Макаревич від 1915 до 1923 року в аудиторії № 13 колишнього корпусу юридичного факультету на вулиці Грушевського, 4 (колишня вулиця Святого Миколая). За кілька кроків знаходилася солідна триповерхова австро-угорська будівля дев’ятнадцятого сторіччя із зовнішнім оздобленням у двох тонах — кремовий перший поверх, верхні поверхи — охристого кольору. На зовнішній стіні було кілька меморіальних табличок з іменами знаменитостей, які входили у двері цього будинку, але не було ні Лаутерпахта, ні Лемкіна, ані якихось інших видатних юристів.

Колишній корпус юридичного факультету, вулиця Грушевського, 4, 2012 р.

Темний внутрішній простір будинку освітлювали скляні сферичні світильники, які звисали зі стелі і давали достатньо світла, щоб роздивитися старезні навчальні аудиторії і потріскану й облущену фарбу на стінах. Неважко було собі уявити, як студенти юридичного факультету знаходили прихисток від холоду і конфліктів на вулиці у цьому храмі порядку і законності. Тепер тут розмістився факультет біології, декан якого привітав нас і провів до зоологічного музею, розташованого на верхньому поверсі. Ця чудова колекція збереглася ще з австро-угорської епохи: п’ять приміщень, заповнених мертвими артефактами. Метелики, риби, включно з грізною Lophius piscatorius , зубатою представницею родини вудильникових риб, відомою також як морський чорт. Зграя ящірок і рептилій, за ними — скелети ссавців, могутніх і дрібних. Опудало пелікана дивилося у вікно на місто, по стінах дерлися неймовірні мавпи, птахи усіх можливих кольорів і відтінків, різної форми і розміру звисали зі стелі і сиділи в скляних стендах-трумнах. Тисячі яєць, ретельно підібраних за видами, розміром і географією походження. Орел — ніби кинувся вниз. За ним спостерігають білосніжні сови. Ми милувалися Schlegelia wilsonii , райським птахом, спійманим у Папуа-Новій Гвінеї — це створіння витонченої краси і дивовижного кольору, ще з дев'ятнадцятого століття.