Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Якби не школа з її щоденною рутиною, що руйнувала йому здоров’я і заважала творчості, якби не ті двадцять сім годин уроків ручної праці щотижня, то він і справді міг би співати у вагонах другого класу… І покладати надії лише на кашкет залізничника з відірваним дашком.

Або на малюнки. Літературна слава їм допомогла. Всі знамениті приятелі — Віткаци, Налковська, Віттлін — мали його роботи, говорили про них, показували знайомим. Приголомшлива й захоплива „Фердидурке” Ґомбровича була ілюстрована малюнками Бруно. Дарма що новий партнер „пані Зоф'ї” в нападі ревнощів спочатку порвав, а потім кинув у піч примірник „Цинамонових крамниць” [110] На знак вдячності Бруно Шульц подарував Зоф'ї Налковській примірник „Цинамонових крамниць” з особистою присвятою, оправлений у коричневу шовкову обкладинку та вручну ілюстрований ним, книжку спалив коханець письменниці Боґуслав Кучинський (1907–1974) — маловідомий сьогодні письменник, від 1934 року був особистим секретарем, відтак інтимним партнером Налковської. , вручну ілюстрований автором для своєї покровительки, дарма що газети вельми рідко платили за репродукції. У книгарні Мортковича [111] Якуб Морткович (1876–1931) — відомий книготорговець і книговидавець. 1903 року співзаснував видавництво, а згодом компанію книготоргівлі та видавничої справи „Морткович видавниче товариство у Варшаві”, яке згодом змінювало назви („Видавництво Якуба Мортковича”, „Книгарня Мортковича”, „Наукова друкарня видавничого товариства”), мережа компанії діяла у Варшаві та Кракові до 1950 року; співзасновник підприємства „Рух”, яке у 30-х роках було єдиною мережею розповсюдження преси у Польщі; популяризатор світового літературного канону і меценат мистецтва; після його самогубства через банкрутство в 1931–1939 роках фірмою керувала його дружина. У 1915-1939 роках знаменита книгарня Мортковича стояла у Варшаві по вул. Мазовецькій, 12. тека „Книга Ідолопоклоніння” коштувала 100 злотих — менше, ніж 5–7 злотих за одну графічну роботу! Все одно, що нічого! Іноді йому вдавалося щось продати, налагоджував контакти з галереями, часом домовлявся про виставки.

Усе це мало що давало. Здається, це Віткаци шепнув йому, а згодом написав, що тут у Польщі таке мистецтво, такі „свинські свинства” не можуть розраховувати на великий успіх. Навіть варшавське товариство було надто пуританське — за спиною Бруно всі порскали на його еротичні образи, їх шокували навіть опуклі сідни-ці чи оголені груди, а що вже казати про свист батіжка. Тут треба було ширшого подиху, справжньої столиці європейської культури, одне слово — тут був потрібен Париж!

О, Париж! Це мало бути його місто. З історією, повною королівських куртизанок, кокоток і акторок, кабаре, борделів та картин Коро [112] Жан Батіст Каміль Коро (1796–1875) — французький художник, представник реалізму, автор головно пейзажів, а також історичних сцен та портретів, виконав кілька аквафорт. , Беллмера [113] Ганс Беллмер (1902–1975) — німецький художник, скульптор і графік, відомий серією скульптур „Лялька”, що складалася з ляльок людського зросту, ледь сексуально дозрілих, часто у сміливих позах — відповідь на культ „ідеального тіла”, що панував тоді в Німеччині, перша серія „Ляльок” з’явилася 1935 року, 1938 року покинув Берлін і переїхав до Парижа, де долучився до французьких сюрреалістів. , Ропса [114] Фелісьєн Жозеф Віктор Ропс (1833–1898) — бельгійський художник і графік, ілюстратор, представник символізму, працював у техніках аквафорти і акватинти. , Модільяні. Місто, яке не боялося показати все і дозволити все. Тут прейскурант еротичних послуг ні для кого не був таємницею. Класичний секс — стільки і стільки, залежно що малося на увазі під класичним, „французький” — трохи дешевше. А жінки? Всіляких рас та кольорів. Білі, чорні, жовті. Темношкірі, мулатки, білосніжні шведки, китаянки. Могли без вибриків здійснити будь-яке його бажання. І не скаржитися потім на „надто примхливого клієнта”. Бо ж вони вивчали у школі Ренуарів [115] Пьєр-Оґюст Ренуар (1841–1919) — видатний французький художник-імпресіоніст та скульптор, у ранній період творчості малював невеличкі еротичні картини, працював у майстерні Фредеріка Базіля разом з Клодом Моне, серед найвідоміших картин — „Парасольки”, „Обідня пора у Берневалі”, „Дівчина з віялом”. , Деґа [116] Едґар Деґа (1834–1917) — французький художник-імпресіоніст, любив малювати буденні сцени з паризького життя. , Тулуз-Лотреків [117] Анрі Тулуз-Лотрек (1864–1901) — французький художник-постімпресіоніст, головною темою його творчості було життя паризької богеми й бідноти, малював без моралізування, з хворобливою гостротою спостереження та їдкою іронією. … І все шикарно, з презервативами, жодного тобі сифілісу чи гонореї, хоча злостивці — де їх нема — піддавали це сумнівам.