Аґата Тушинська - Наречена Шульца

З мистецькими планами було гірше. Йому, провінціалові, не спало на думку, що влітку, та ще й такому спекотному, яким був той серпень, світова столиця виїжджає на вакації. Тобто теоретично він це начебто знав, бо сам квапив себе з виїздом цим арґументом. Але сподівався, мабуть, на якесь диво. Або недооцінював масштабу ситуації.

Бо справжній Париж спорожнів. Залишилися лише туристи, бізнесмени й мандрівні лицарі, як-от він. Зачинені театри, окремі музеї, практично всі авторитетні галереї. Навіть у Café du Dôme були переважно американці з путівниками в руках. Залишалося спробувати звернутися за підтримкою до посольства.

Не було майже нікого, кому б він міг показати свої малюнки і домовлятися про виставку. Польське посольство не було зацікавлене у популяризації його творчості ані, тим більше, його непримітної, нічого не вартої для урядовців Речі Посполитої персони. А Ян Лехонь, радник посольства з питань культури, приятель усіх приятелів Бруно, саме був у відпустці. Та й Бруно не знав французької, а без цього у Франції, як лякав його Віткаци, — „нічєво нє разбєрьош”.

Блукав вулицями. Як мав не блукати в такій метрополії? Він, котрого будь-яка стіна у Варшаві доводила до заціпеніння й викликала напад паніки. Але Париж — це й було місто для блукання. У тутешньому блуканні він міг майже закохатися. Картини, парки й кав’ярні на вулицях. Площа Піґаль [122] Площа Піґаль у Парижі, названа на честь французького скульптора Жана-Батиста Піґаля, неподалік цієї площі розташована відома секс-індустрією дільниця червоних ліхтарів. і Острів [123] Острів Сіте, один з двох островів Сени, що збереглися в найстаршій центральній частині Парижа, часто відвідуване туристами місце. . Собор Нотр-Дам, наче безголовий птах. Святі й волоцюги. Сюрреалісти разом із Фройдом вже встигли заволодіти художньою уявою. Це відчувалося! Що за свобода звичаїв — захоплювався він. А який темп життя. І ці тисячі авто, що шмигали взад-вперед на відстані кількох сантиметрів! У паризькому варіанті йому це заважало менше, ніж вдома.

Він майже одразу зрозумів, що не приживеться там. Ледь теплі мрії про світову кар’єру навіть не дозволили залишити теки з малюнками. Мало хто її побачив. Лише один галерист погодився на виставку на початку вересня, але Бруно мав покрити її кошти — 1600 франків за два тижні. Нормальна ставка в Парижі. Височезна, принизлива сума для злидаря з Польщі (близько 300 злотих — це його місячний дохід!). Мала рацію Марія Хазен, що це місто „не має ні співчуття до бідняків, ні сентиментів до убогих”.

Витримав три тижні. Виїжджав із Парижа з підібганим хвостом. Як не перший і не останній недооцінений — і радше з власної провини — польський художник. Покидав це місто без ілюзій. Навіть дивно, що він, вічно невдоволений песиміст, виплекав у собі якісь захмарні фантазії. Це, мабуть, була найбільша помилка. Але як помилка? Чия? Адже не його. Він переконаний у своїх малюнках. У їхній цінності. Й оригінальності. Їхній непроминальній красі. Знає, що колись вони будуть у найкращих галереях і найбільших музеях. Може, навіть у Луврі? Так — саме там. І екскурсії з усього світу будуть захоплюватися малим дрогобицьким генієм, його уявою, його лінією — усім. І за малесенький ескіз платитимуть не тільки „1600”, і не лише франків, але й доларів, юанів, шекелів, чи кому там що до вподоби… І не будуть постійно стогнати, що все мусить бути підписане французькою…

Малюнки Бруно Шульца

Він, Бруно, знає про це. Тільки нікому не може сказати. Бо приймуть його за ще більшого дивака. Міг би сказати Юні, але Юни вже немає біля нього.

Мабуть, помилкою був цей Париж. Насправді це самовдоволене, сите місто викликало у нього відразу. „Немає нічого нестерпнішого, ніж дурні, яким таланить”. Хто це сказав? Здається, Ціцерон. Ні, він не тут повинен почати. Не Парижеві присвятити свою канапу.

Може, треба було спробувати деінде. Скажімо, ближче — у Відні? У країні Шіле [124] Еґон Шіле (1890–1918) — австрійський модерністичний художник і графік, його учителем і покровителем був Ґустав Клімт. , Кокошки [125] Оскар Кокошка (1886–1980) — австрійський художник-експресіоніст, скульптор, графік, засновник так званого психологічного стилю портретування, драматург і поет. , улюбленого Кубіна? Ближчих до його чуттєвої понурості, ніж фривольні французи? Спробує по дорозі, з ходу? Можливо, хоч, зрештою, й Відень…