Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Повернення було невимовним полегшенням. Знову трасою, що оминала Німеччину. Щоразу небезпечнішу для євреїв. Уже відкрито, зі схваленням законів і всієї могутності держави Гітлера. Міг собі Бруно виходити з єврейської громади, могла собі Юна переходити на католицизм. Згідно з Нюрнберзькими законами, обов'язковими з другого боку долини, якою їхав потяг, вони все одно були лише євреями, та ще й — у майже урядовій термінології — паршивими. Та й Відень, його колишній Відень, у якому як студент він провів багато місяців. Як і Берлін, вже тепер коричневий! А точніше червоний, бо ці націонал-соціалістичні знамена, що обліплюють увесь двірець, — вони відверто криваво-червоні. Того кольору, який він колись так прославляв у „Цинамонових крамницях”. Свастика на свастиці. А ці його улюбленці — вони ж усі євреї, визнавці дегенеративного мистецтва, чужого національному духові, не кажучи вже про тіло…

Зупинку Відень пересидів, зачинений у купе, намагаючись не виглядати з вікна. Залишається, мабуть, хіба що Америка, де є все, всі кольори веселки — не лише ті, обрані диктаторами. Всі, то, може, і його?

Але Америка далеко, так далеко, що практично ніде. Морем, океаном два місяці подорожі. Мордація нечувана. Щоправда, він колись плив кораблем до Стокгольма, але хіба це порівняння.

І як тут знову не мріяти про Дрогобич. Повернувся, зітхнув із полегшенням. Тут нічого не було жорстоке й вороже. Тут все було зрозуміле й безпечне. Квітли айстри й петунії. От лише новини зі світу постійно були погані. Гітлер не збирався зупинятися, з піною на губах горлав про єврейську змову, яку треба вирвати з корінням. А в московських процесах інші „змовники” — перш ніж стати під стінкою або впасти з кулею у потилиці — каялися у всіх гріхах світу й прославляли ката Сталіна. Траплялися такі дні, коли газети неможливо було читати. Тоді навіть думка про те, що невдовзі розпочнеться шкільний рік, не здавалася такою жахливою, як раніше. А якщо його хтось запитає, як усе було, то він має про що розповісти.

Але кому розповість про те, як був запрошений у гості десь посередині його перебування? Може, це було в кабаре „Казанова” на Монмартрі, куди взяв його із собою Жорж Розенберґ [126] Старший на три роки брат Марії Хазен, перед Другою світовою війною мешкав у Парижі, після війни змінив ім’я та прізвище на Григорій Р. Маршак, брав участь у громадянській війні в Іспанії, часто бував у Мексиці. , брат Марії, піаністки? Хто, де — неважливо. Що їли, хто був героєм — тим більше неважливо. Важливо, що були там прекрасні, ніби з іншого світу, жінки. О, інші, іншого ґатунку, ніж ті парижанки з вулиці, якими він раніше так захоплювався. Нафарбовані, з таким тяжким макіяжем, що часом можна було засумніватися, чи вони дихають і чи вони взагалі справжні. Одягнені в елеґантні й водночас непристойні сукні.

Як ось сусідка зліва. Тут оголене стегно, а тут — аж до соска — груди. Ці груди легко рухалися, тож таки були живі! І ніжки в розкішних черевичках зі зміїної шкіри. Саме таких, як він любив. Це було наче картина, наче живопис, наче з'їзд моделей Модільяні й Деґа разом узятих. Не запитав, хто це. Принцеса чи відома модель. Бо раптом відповідь була б небажаною.

Показав на цю найближчу лялечку з оголеними грудьми і запитав сусіда справа — може, це був Розенберґ, а може, хтось зовсім інший, хто трохи розумів німецьку: можна доторкнутися до цієї пані? Той щось відповів, а коли побачив спантеличене обличчя Бруно, показав на пальцях: двісті. За двісті франків — маєте все. Повний сервіс.

Після повернення написав із полегшенням: „Я вже знову вдома, замкнений у малому й безпечному колі дрогобицького горизонту. Розпочинаю шкільну працю…” І далі знову про дива провінції. Про цілющий ґрунт і гніздо, мітологічну батьківщину, внутрішній пульс якої він освоїв і приручив.

Він не потребував іншого Джерела. Лише тут міг чекати на свого Месію.

Сестрі привіз у подарунок комплект рушників з Галері Лафаєт [127] Galeries Lafayette — відома торгова галерея у Парижі, історія якої починається 1893 року з невеличкої галантерейної крамнички на розі вулиці Лафаєт, сьогодні це десятиповерховий торговий центр у Парижі й одночасно торгова мережа, представлена, зокрема, у Берліні та Нью-Йорку. .

Удома застав новину, що пан Бруно Шульц отримав Золотий Лавр Польської академії літератури [128] Золотий та Срібний Лавр — дві найважливіші відзнаки, які в 1935–1939 роках присуджувала Польська академія літератури за вклад у розвиток польської літератури. за заслуги в галузі письменства. Велика честь, хоч трохи шкода, що лавр лише називався золотим… А премія „Літературних новин”, попри рекомендації Тувіма, Слонімського, Налковської та Новачинського, цього року знову втекла йому з-під носа… Добре, що він хоч не розраховував на неї. Хоча в глибині душі визнавав, що хотів би „взяти цю премію”, бо вона є „містком до виходу за межі польської мови”.