Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Відтоді їхні дороги розійшлися, їхні долі попрямували окремо. Але впродовж кількох років їх розділяла невелика відстань. Кілька десятків кілометрів. Година дороги з Дрогобича. До Стрия навіть менше. До Янова, може, трохи більше. Однак, чим ближче вони тоді перебували, чим більше знали одне про одного, тим складніше було відважитися на цю подорож.

Вона ще якийсь час вагалася. Вже був опублікований „Санаторій під Клепсидрою” — друга збірка оповідань Бруно, фрагменти з якої він їй колись читав уголос. Купила книжку у Львові, тут же в книгарні з якимось острахом зазирнула всередину. Що із присвятою для неї? Була. Але тепер виглядала ось так: „Юзефіні Шелінській”. Годі було ще більш стримано й офіційно. Не „коханій Юні” чи „Юні — моїй коханій”, як він хотів написати ще зовсім недавно і разом з нею формулював найкращі варіанти. Тож у ньому також щось закінчилося. Ну от і добре! Нехай так і буде. Хай там як — слова він дотримав.

Коли прочитала перше речення, її серце знову закалатало від радості. „Я зву її просто Книгою, без жодних означень та епітетів…” І далі — речення за реченням — наче дорогоцінні перлини в намисті. Яка краса. Яка письменницька майстерність. Нарешті! Усі про нього почують, усі переконаються, хто такий Бруно, не лише його приятелі! У першу мить вона хотіла надіслати йому повідомлення, а потім поїхати, бо таких повідомлень він, мабуть, буде тепер отримувати тисячі.

Збуджена, як колись, поділилася з товаришкою — наймолодшою в усьому вчительському колективі, також випускницею Львівського університету, також після диплома у видатного професора. Хто? Шульц? Та не знала, не чула про такого. Література, вважай, закінчилася на Норвіді. У найкращому разі — на Виспянському. Юна аж закипіла від обурення. То це так має виглядати вимріяна нею слава Бруно? І це так йому віддячує ота його ідеалізована провінція? Зрештою, не найпримітивніша, ба більше — інтелігентська! Не-знанням, не-пам’яттю, не-вірою в його велич?

Удома вона ще раз узяла до рук збірку. Гарна обкладинка з малюнком Юзефа-Бруно на тлі потяга. Потім ця присвята. Холодна, офіційна, а втім, для неї. Справжня. Примостилася собі внизу на сторінці. Вона найбільше любила — і Бруно знав про це — титульне оповідання. У ньому далі домінував Батько, чий навіть символічний образ їй не подобався, але тут він вже слухняний, тягнеться до сина. І був Юзеф-Бруно — такий, якого пам’ятала: чудернацький у межах розумного, шукає згоди зі світом, а водночас утечі від лиха. Гортала сторінки аж до кінця.

„Моя одіж зносилася й подерлась. Хтось подарував мені старий мундир залізничника. Моє лице обв’язане брудною ганчіркою через спухлу щоку. Я сиджу на соломі й куняю, а зголоднівши, виходжу в коридор другого класу між відділеннями і співаю. Мені кидають монети у мій службовий кашкет, у чорний кашкет залізничника з відірваним дашком”.

Не могла стримати сліз. Не написала йому, не поїхала. Була ще надто слабка. Та й ледве чи вона б його застала. Мабуть, він уже вирушив у світ пожинати плоди своєї слави. Знала, що не помиляється. Він був великим письменником. З нею чи без неї. Був.

Наклад „Санаторію” становив тисячу нумерованих примірників, з яких двісті п’ятдесят не призначалися для продажу. Авторський гонорар — п’ятнадцять відсотків від вартості книжки брутто — 6-10 злотих!

Бруно вочевидь був розчарований. Нічого особливого не відбулося. З того, чого він хотів, що планував, про що мріяв… Жодних великих змін у його житті. Наступна книжка, схвальні, часто навіть захоплені рецензії, в яких його називали явищем у польській прозі. Але й чимало нападів, звинувачень у „єврейських міазмах” [106] Міазм, міазма (від грецького: забруднення, скверна) — застарілий медичний термін, яким до кінця XIX століття позначалися невивчені „заразні елементи” в довкіллі; міазм послаблює здоров’я пацієнта, може бути успадкований або набутий. в ендецькій [107] Ендеція, скорочення від НД (Національна Демократія) — популярна назва політичної націоналістичної доктрини та націоналістичного руху, що виник у Польщі наприкінці XIX століття, Роман Дмовський був одним з його засновників та головних ідеологів. Серед програмних пунктів ідеології ендеції був антисемітизм: Дмовський вважав євреїв внутрішнім ворогом Польщі й загрозою для поляків, тому вимагав обмеження прав євреїв та, якщо змога, вигнання їх із Польщі. пресі. Найгірше, що прибутку від цього він майже не мав, а якщо й мав, то дуже мізерний, бо всі ці видавці, які мали себе за напівбогів, були переважно крутіями, що жирували на злидарях. Молодіжну премію [108] Молодіжна премія — премія, якою Польська академія літератури, що існувала у 1933–1939 роках, нагороджувала молодих талановитих письменників. знову отримав інший. Цього разу Юзеф Віттлін за роман „Сіль землі” [109] Згідно з іншими даними, 1937 року за роман „Сіль землі” Юзеф Віттлін отримав Золотий Лавр — головну відзнаку Польської академії літератури, рік тому за цей же роман він був нагороджений премією „Літературних новин”, а 1939-го роман висувався на Нобелівську премію (див. http://culture.pl/pl/tworca/jozef-wittlin). . Добре, що бодай хтось, кого Бруно знав і цінував.