Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..

Як любили це слово в землі Обретеній! Воно означало: хліб і видовища. І того й іншого було вдоволь! «Бачите, мої люди, жодної копійки ваших податків я не використовую на себе. Все вам! Їжте, пийте, насолоджуйтеся!»

У поті чола працювало кілька сот кухарів, кілька сот офіціантів. На кухні можна було зустріти і китайців, і французів, і арабів, і мексиканців… Усі страви, які куштувала Марго, подорожуючи світом, ретельно записувалися помічниками у спеціальну книжечку і пізніше готувалися на оргіях. Людей з Обертениці не можна було нічим здивувати. Чоловіки й жінки були чудовими кухарями, і їхнє меню було на диво різноманітним. «А хто їх цього навчив? А хто розвинув їхні гурманські смаки? Я!»

Народ не обжирався, бо знав: усім всього вистачить. Головне не набити шлунок, а оцінити смакові відчуття. «Хто зробив так, що вони не голодні і ніколи не принижують своєї гідності, накидаючись на їжу на прийомах, а лише достойно частуються? Я!»

А ось заїхала фіра, навантажена різним крамом, придбаним по всьому світу. «Це для тебе, народе! Вбирайся! Радій!» Ніхто ні з ким не сварився за шмат матерії, бо знали: всім усього вистачить. А як не вистачить, завтра підуть на ярмарок і куплять.

На другій фірі їхало «чудо-дерево». На дереві були начіплені різноманітні пари взуття: різних кольорів, фасонів, розмірів.

Фіри з дивовижними меблями, посудом, господарчими товарами, прикрасами з усього світу їхали одна за другою. Народ не гарбав, а брав лише те, чого йому бракує.

«Просто комунізм!» — з гордістю подумала Марго.

Марго помітила в натовпі постать Ахмета Першого. «Бідненький! Обшарпаний, змарнілий, виснажений!»

— Андибере, — тихо спитала вона. — А що він такого видатного зробив?

— Забула, кицько? Коли ми тебе визволили з неволі і попливли морем додому, на тебе напала морська хвороба і ти зарепетувала: краще смерть! Ми висадилися на острові, там тебе знову схопили. Знову кинули за ґрати, посилили охорону. Тоді Ахмет і викупив тебе з неволі.

— Нічого собі! А скільки я коштую?

— Цілий Ахметів гарем і три фіри золота.

Марго була потішена. «Молодець, Ахмете!»

Почалися видовища: цирк, бій карликових биків, родео, футбол, фокуси, маріонетковий театр, танці, опера…

Марго сама із задоволенням брала у цьому неподобстві участь. Вона разом з усіма порпалася у фірах, плескала у долоні витівкам кенгуру, м’яшкорила в руках коалу, билася з левами, танцювала, співала…

Втомившись, вона присіла на свій трон і подумала: це я роблю востаннє. Чи сумно мені йти? Ні. Зовсім. Навпаки. Мене народ довго пам’ятатиме.

До трону підійшов Ахмет Перший.

— Та-ак, Марго. Наступному володареві землі Обретеної важко буде тебе переплюнути…

— Згодна. В моєму пануванні є якийсь шарм. А тепер прийде якийсь бовдур і буде податки, здерті з людей, витрачати на себе… І, сіромаха, ніяк не второпає, чому від панування він не отримує кайфу?

— Дякую, повелителько, за визволення і за привілеї!

— Ти — старий хитрий жук. Хоч ти живеш не за моїми законами, але народ мій тебе любить. А народ завжди знає, що робить. Та й я, чесно кажучи, прикипіла серцем до тебе, паскуднику.

Сонце повернуло на захід.

Марго кивнула Андиберу, той підвів двох коней. Вони сіли верхи і повільно рушили з міста. Вони не взяли з собою нічого, окрім своєї маленької донечки.

Вона сиділа в рожевому платтячку попереду Андибера.

Спустившись у долину, вони поспішили за сонцем. Обернулися востаннє на свою фортецю і побачили, як мури обліпили люди, тисячі людей, які проводжали їх поглядом. Марго була переконаною: у кожного на очі навернулася сльоза…

Минув рік.

За цей час у фірмі відбулося три розлучення. Першим розлучився Спиридоненко. Потім — майже одночасно — шеф і Марго. У шефа процедура відбулася досить болісно. У Марго — навпаки — мирно. Чоловік Марго спершу був шокований звісткою про те, що дружина його кинула. Однак пізніше з’ясувалося, що саме цього йому й треба було. Бо виявилося, він створений, щоб жити самому. А діти і дружина заважали йому самореалізуватися. Він активно взявся за докторську дисертацію, і справа просувалася дуже успішно.

За цей час Леська народила близнюків-хлопців. На загальних зборах колективу фірми «Розкажи мені…» вирішили назвати їх Петром і Павлом. Через півроку після неї розродилася і Марго. Як і очікувалося, дівчинкою.

Шеф більше не «стрибає у гречку». Він дуже змінився: скоротив кількість нарад і підвищив усім зарплату. І безмежно гордий своїми богатирями. А може, собою. Це Ахметове плем’я не розбереш.