Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Коротше кажучи, коли він підбіг до корабля, вже скреготів стартер.

Дизель завівся, наче йому теж нетерпеливилося.

— Витягай акваланги! — гукнув з рубки капітан. — Володю, на тобі лишається пластир! Пильнуй! Якщо зможеш — закріпи ще й зсередини! Я повний хід зараз не даватиму, але все одно — пильнуй!

Заряджених аквалангів залишилось якраз два — один повний «Юнга» — з маленьким балончиком, та один напівпорожній «Україна». Але хвилин на двадцять обох мало вистачити.

Єдине, що підготувати їх виявилось трохи важко, бо трусилися руки.

Коли судно вискочило з протоки, піна вже розійшлася великим колом й булькало лише у центрі, та й то досить слабо.

— Вперед! — капітан стрибнув у воду, навіть не застебнувши всі ремені. Журналіст пробував був повторити цей подвиг, боляче вдарився черевом об воду, отримав зверху балонами по хребту, мимоволі зойкнув — і наковтався води.

— М-да... — сказав з палуби Володимир. — Що соколу можна, те горобцеві зась. До речі, ти вантажі забув!

— Тьху!

Кореспондент спересердя сплюнув у загубник й змушений був знову його промивати та продувати.

Бульбашки піднімалися знізвідкіля.

Принаймні, саме такий вигляд мало те явище. Те, що дна не видно було, здавалося вже природним та звичним... поки не зникла й поверхня. Тепер складалося враження, ніби кореспондент плив у великій кулі — світлій зверху та темній внизу. Й куля та меншала з кожним порухом ластів — темніло.

Маску все щільніше й щільніше втискувало в обличчя, Олександр видихнув носом — допомогло. Натомість скло негайно спітніло. Довелось знову впускати до маски воду.

Ще за хвилину кореспондент пошкодував, що не прихопив з собою глибиномір.

Ще через хвилину довелося вмикати ліхтарик.

Нарешті з імли несподівано різко з’явилися ласти. Юрій оглянувся — всім корпусом, наче вепр, й махнув рукою — не відставай!

Вода була холодна та каламутна, й велике довгасте тіло теж з’явилося несподівано. Юрій ледь не врізався в нього носом, й Олександр меланхолійно подумав, що сам би він, якби плив першим, цієї біди не минув.

Вони відхилились від орієнтира — бульбашок й зайшли збоку, якраз посередині. Бульбашки сочилися звідкілясь із корми. Кореспондент підплив ближче. Стало видно, що повітря витікає з тріщини. Довгої — від гвинта мало не до середини судна. Широкої — хоч пальця засовуй. Звивистої — наче блискавка вдарила.

На сколі помітно було, що корпус має таку самісіньку шерехувату структуру, як зламаний ліхтарний стовп. І навіть арматура стирчить так само. Покручена. Порвана. Покалічена.

Бетон?

«У нього будиночок просто на березі, і щось він там активно будує. Бетону з Ковальської привіз, чотири міксери. Купу арматури», — згадалася розповідь Володимира. Там, ще у Києві. Боже... як давно це було!

Човен мав лише п’ять-шість метрів у довжину — та ще виступ на носі, наче довгий й вузький таран. Цілком ймовірно, що журналіст не помилявся в своїх припущеннях й Інженер справді планував... дуже близький контакт. Тут Олександра трохи сколихнула думка, що таран міг увігнатися якраз в днище їхнього корабля.

На глибокому місці.

Далеко від берега.

А потім, коли б на воді залишилися лише двоє-троє-четверо переляканих плавців (і це ще якби всім пощастило!) — Інженер би сплив й розстріляв всіх невдах із кулемета!

Бо на біса ж йому ще здався оцей кронштейн на рубці, якраз біля люка?!

Човен лежав майже на боці, й рубка стриміла не вгору, а навскоси — наче пень від напівповаленого столітнього дуба.

З заднього обтічника рубки стирчала сантиметрів на десять загнута трубка — не інакше, як перископ.

Передня частина рубки зиркнула на кореспондента тьмяними віконцями з товстого скла — наче звір бликнув очицями.

Юрій зробив коло навкруг рубки, знову підплив до корми й вправними рухами обкрутив навколо гвинта свою линву.

Повернувся.

Поплив кудись човнові під черево, посвітив ліхтариком і туди.

Кореспондент висів у воді, заворожено роздивляючись ворожу машину. Просто не вірилося, що тут, майже в Європі, у майже європейській та практично цивілізованій країні, знайшовся свій капітан Немо... на жаль, не з такими чистими задумками, як його прототип. Та й «Наутілус» був якийсь карликовий...

І мертвий.

— Бом... Бом... Бом... — почулися поруч глухі удари.

Олександра аж підкинуло — але виявилось, що то Юрій кілька разів вдарив ручкою ліхтарика по перископу.

Звісно, ніхто і ніщо йому не відповіло.