Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Корабель вискочив з протоки і відхилився добряче вбік, наче ховаючись від чогось, що чи то сидить, чи то збирається рухатись поміж острівцями. Олександр зітхнув й подумав, що десять хвилин, мабуть, вже минули...

І сталося!

Гримнуло так, що задуднів увесь корпус. Гуркіт долинув у два прийоми: спочатку водою — й відгукнулося дно, потім повітрям — й з жалібним дзвоном вилетіла остання, дивом вціліла шибка.

Олександра гепнуло спиною об поручень, аж повітря з легенів витрусило.

Але наступної миті стало не до дихання, бо побачив він таке...

Він побачив, як вал, закручений з сіро-жовто-блакитно-зелених смуг вихопився з-за повороту й вдарив пляжик, де й так стільки всякого сталося. Накрив його. Накрив половину великого острова й весь, повністю весь малий!

Хвиля докотилася до кораблика, підняла його, поставила сторч, потім так само плавно й лагідно опустила.

Дизель замовк. Олександр ледь утримався на палубі. Володимир звично вже видирався по леєрах з-за лівого борту, майже не лаючись. Юрій завис на штурвалі у рубці, й, мабуть, навіть з ніг не злетів.

А от замість зелених кучерів на обох острівцях залишились лише обламані стовбури. Всі вони були нахилені в один бік — наче засіка проти танків. І звісно — жодної гілочки. Жодного листочка.

— Осінь настала, — ляпнув Володимир й не дуже розумно реготнув — мабуть, з переляку.

Й нічого дивного. Олександр відчув, що ноги його не тримають, й ледь устиг схопитися за поручень на каюті.

Бо інакше ганебно осів би на палубу.

Пристали там же. Тим більше, що пляжик майже й не змінився — як був голий пісок, так і залишився. А на знищений ліс кореспондент намагався не позирати.

Натомість ударна водяна хвиля повністю знищила усі сліди нічної некромантської сутички — й тепер журналіст кожні кілька хвилин ловив себе на думці — а чи не приверзлося йому все те? Починаючи приблизно з Трахтемирівського півострова. Разом з кам’яною пикою на скелі. Разом з наймичкою з невідомого села, якого нема. Разом з кораблями, яких на радарі видно, а очима — ні. Разом з грабіжниками, яких приносять у жертву невідомо кому. Разом з Волохатим, який піднімає червоноармійців, й разом з Круком, який піднімає фашистів та запорожців. Разом з підводними човнами у центрі країни. Разом з Оленою.

Олена!

— А де?.. — рипнувся був журналіст до Юрія, але той застережно підняв обидві руки одразу.

— Буде, буде тобі Олена! Трохи пізніше. Спочатку з пробоїною розберемось.

Олександр так і закляк з роззявленим ротом. Потім визнав, що справді, шукати дівчину кораблем, який ось-ось і сам може булькнути, не дуже доречно.

Але все одно, так впевнено обіцяти, що «Олена буде»... Хоча... Може, капітан просто бачив, куди її скинуло, й бачив, що дівчина попливла до острова?

І все-таки... Юрій весь час говорив про неї як про якусь річ. Про іграшку.

«Розбирання з пробоїною» вилилося в досить важку та марудну працю. Для початку під ніс корабля загнали кілька товстелезних колод — що саме по собі теж було не заіграшки. Потім Володимир видобув з надр салону товстелезний сталевий трос й почав кріпити його — чомусь на кормі.

— А чому на кормі? — необережно запитав журналіст, й був негайно покараний лекцією про методи кріплення тросів на кораблях.

Загалом виходило, що трос обійматиме силовий каркас корабля й ризик вирвати шмат обшивки або навіть шпангоут таким чином хоч трохи, та зменшено.

— А тягнути чим?

На це запитання Володимир коротко реготнув й поплескав себе по правому біцепсу. Правиця при цьому була трохи зігнута, й збоку це мало такий вигляд, наче журналістові показали не дуже пристойний жест.

Але він не образився.

Трос закріпили на могутньому дубові, але не просто так — а через хитру конструкцію з рухомого блоку та вже знайомої лебідки. Вийшло щось на зразок гака від підйомного крана.

— Ну, — капітан першим взявся за ручку. — Що тут у нас?

Ручка почала крутитись несподівано легко, й Володимир задоволено посміхнувся:

— А що, може, ми й самі впораємось? Бо скільки Сашку не годуй, він все одно Олену шукати рветься.

Юрій з сумнівом поглянув на кореспондента, знизав плечима й по деякій паузі кивнув.

— Мотор візьми, — буркнув він навздогін. — Бо на веслах три дні навкруг острова чиргикатимеш.

— І човен надми з акваланга! — гукнув ще й Володимир. — Швидше буде! Тільки гляди, щоб не луснув.

Повітря, що рвалося з штуцера, від різкого спаду тиску було страшенно холодним й морозило руки. Але Олександр міг би закластися, що тремтять вони зовсім не від того.