Радий Радутный - Важка чоловіча робота

І справді.

На борту також синіми літерами було написано: «Міліція».

А з борту...

З борту, вдягнена у якийсь грубий брезентовий балахон, з шапочкою на голові, у незграбних чоботях...

Олександр все ще боявся повірити власним очам.

...махала рукою Олена!

— Гей, на човні! — гукнув з носа кремезний дядько в тільняшці. — Греби-но сюди!

Міліціонерів виявилося троє — якщо, звісно, рахувати й суднового механіка. Втім, той, як висунув носа з трюму, так і негайно зник, й більше не потикався. Ніс той був схожим водночас на перископ — формою, й на сливу — кольором, й непогано давав зрозуміти, яке в чоловіка хобі, і як часто він ним займається.

Весь час й без відриву від виробництва.

Олена кинулася журналісту на шию. Брезент боляче шкрябнув шкіру, чобіт наступив на ногу. Але все це були дрібниці, й Олександр вже відчував себе на сьомому небі від щастя, коли дівчина, начебто зарившись носом у його волосся, тихо шепнула:

— Я сказала, що ми тут компанією відпочивали, а якісь браконьєри трохи далі глушили рибу, й одну бомбу кинули нам під днище.

Олександр аж закляк, але кремезний дядько поплескав його по плечі й грубо повернув до реальності:

— Ну, що там у вас трапилося?

— Та, — на щастя, його спантеличений вигляд мав цілком вірогідне виправдання. Аякже, люди такий шок пережили! — Та.... Ми тут відпочивали... компанією... а тут — браконьєри! Із динамітом! Й пожбурили, гади, одну шашку нам попід днище!.. от наволоч!..

Олександр затинався й весь час кидав побіжні погляди на Олену, наче боявся, що вона знову зникне. Але потроху його все-таки відпускало й талант брехати вертався.

— Вибухом дівчину скинуло в воду!.. Ми вже й не сподівалися, що знайдемо!.. А кораблю зробило тріщину в боці!.. Хлопці там зараз його ремонтують, а я поплив Олену шукати!.. І вже навіть не сподівався...

Кремезний вислухав те торохтіння, задав ще пару якихось незначних питань й махнув рукою молодику в рубці — мовляв, заводь!

Той і завів.

Звісно, подорож катером на підводних крилах сильно відрізнялася від чиргикання човном або навіть і теплоходом. Палуба піднялась над водою, хвилі не долітали до неї — й лише роїлися знизу хмаркою водяного пилу. Здавалося, ніби корабель не пливе, а летить, і взагалі, що це не корабель — а якийсь гідроплан, що чи то злітає, чи навпаки, — моститься сісти.

Натомість трусило корабель так, наче він не водою, а бруківкою їхав. Та й двигун ревів значно потужніше, аніж на кораблику Юрія.

Острів наближався швидко, наче аж біг їм назустріч.

Олександр рипнувся був до дівчини, але головний міліціонер — чи як він там правильно називався — знову покликав його на ніс й почав задавати якісь дріб’язкові питання. Який корабель у них, який в браконьєрів... О котрій все це почалось, о котрій скінчилось. Де пролунав вибух, де утворилась пробоїна, як і куди надходила вода. Чи сильно торохнуло, й чи була над водою піниста шапка. Кореспондент відповідав неуважно й ухильно, й спочатку не розумів причини такої цікавості, потім дотямив, що дядько просто не хоче залишати його наодинці з Оленою.

Мабуть, щоб не змовилися.

А це означало, що підозрює він не якихось міфічних браконьєрів, а саме їх. І добре ще, якщо лише в браконьєрстві.

Корабель був на місці, й терміт уже не горів.

«А як тепер його стягувати назад? — навіщось подумав кореспондент. — Адже позаду такого дуба нема...».

Ще за мить він подумав, що ця проблема серед усіх інших, що навалилися разом, буде найнезначнішою.

Катер водної міліції знову заздалегідь зменшив швидкість й осів у воду, а ближче до берега взагалі пересувався ледь-ледь — мабуть, щоб не пошкодити крила.

Володимир вовтузився біля завареної тріщини з пензлем та банкою фарби, а Юрія журналіст не помітив.

— О, — радісно загорлав Володимир. — Оленку нашу знайшли!

Він кинув пензлик й прожогом кинувся до води, але катер зупинився досить далеко від берега, й Володимир безпорадно затупцяв, по коліна в воді.

Спустили човна. Першим у нього сів кремезний начальник, поглянув на дівчину, завагався, потім кивнув.

— А ти вже тоді наступним рейсом приїдеш, — кинув він у відповідь на запитальний погляд кореспондента.

Молодик вийшов, нарешті, з рубки, й сторожко дивився їм в спину.

Олександр кивнув і відійшов. Чомусь він був певен, що копачі якось вирішать проблему з міліцією.

А от катер... Він же на крилах! Блимавку можна зняти, напис на борту — зафарбувати... трупи втопити...

Кремезний повернувся на диво швидко й видерся на борт прудко, як кіт на паркан.