Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Хлопці! — гукнув він ще з човна, потім нахилився над трюмом й додав навмисне для механіка. — Василь Петрович, вилазь! Поїхали, там допомога потрібна!

Журналіста він обминув, як порожнє місце, й це йому не сподобалося.

Але те, що його покинули самого на кораблі... роби, що хочеш... ламай, що бажаєш...

Міліціонери ледь не потопили човен, але все-таки допливли, й всі разом зникли в салоні.

Журналіст вдивлявся у берег, не знаючи, що й думати, не те, що робити.

З берега не долинало ні пострілів, ні вигуків, ані криків... ні взагалі підозрілих звуків. Корабель не хитався. Шибки не вилітали.

Міліціонери вийшли з салону, мовчки вмостилися у човні, за кілька секунд підпливли до катера й полізли нагору. Моторист негайно заховався у трюм. Молодик став до рубки. Кремезний завовтузився з чимось на носі.

— Сашко! — на берег вийшов Володимир й став руки в боки. — А тобі що, особливе запрошення потрібне? Чи ти вирішив дезертирувати? Ану давай на берег!

Журналіст, переставши вірити ще й вухам, кинувся в човен, відштовхнувся й за десяток гребків опинився на мілині. Володимир схопив човен за мотузку на носі.

За спиною ревнуло. Олександр машинально оглянувся. Катер, повільно підвертаючи задом, виходив на глибину. Вийшов. Розвернувся — радіус циркуляції при тому був розміром приблизно з півстадіону. Ревнув ще раз — і враз видерся на крила, сховався у вихорі водяних бризок й швидко почав віддалятись.

Кореспондент дивився вслід й сам не помітив, як роззявив й забув закрити рота.

— Щелепу підбери, — порадив йому Володимир. — Ластівка залетить.

Журналіст клацнув зубами й з абсолютно божевільним виглядом розвернувся. Володимир уже знов нахилявся по пензлик.

— Юрка поки що не чіпай, — попередив він Олександра. — Олена, коли падала, голову собі розсадила, то він потім полагодить. А взагалі — тямуща дівка, бач як — і набрехати придумала, й шапочку натягнула, щоб не видно було. Он, краще човна поклади, хай підсохне, а потім здуєш. Тільки в тінь клади, гума від сонця полізе...

Він знов нахилився, вмочив пензлика в банку й почав мазати борт — неквапно, впевнено й рівномірно. Місце, де була тріщина, вже майже не відрізнялося від кольору борту.

Наче дірка сама по собі затяглася.

Стягувати корабель з мілини не довелось. Просто Юрій став до рубки, увімкнув реверс і дав повний газ. Корабель затрусило. Струмінь води вдарив у берег, й вся бухточка негайно затяглась жовтою каламуттю. Пісок вимивало з-під днища просто на очах, цілими ріками. За хвилину корабель гойднувся, нахилився на корму... трохи посунув назад... вирівнявся... і враз поповз — з тріском, хрустом й рипінням, але поповз, посунув назад і за кілька секунд вискочив на середину бухти.

Поштовхи виявилися занадто сильними — їх мало не закинуло назад у протоку.

На місці, де стояв корабель, залишилась чимала улоговина, схожа на рану.

— Отак, — задоволено сказав Володимир. — А тепер, коли каламуть осяде, все, що на дні, опиниться під піском. Довіку віків...

Він зробив паузу, потім підморгнув Олександрові та додав:

— Якщо не трапиться якогось розумника, на зразок нашого капітана.

Юрій, котрий стояв у рубці, ніяк не міг почути ту фразу, але чомусь озирнувся й уважно подивився на них.

— Нічого на острові не забули? — весело гукнув Володимир. — Особисті речі? Цікаві знахідки? Цінні трофеї? Приємні спогади?

На «спогадах» журналістові стало трохи не по собі, але вголос він не сказав ані слова. Хотілося спитати про інше...

Але Володимир негайно запріг його ладнати на місце вирізаний шмат палуби над машиною й стало не до запитань.

«От тому-то й бунтували матроси на кораблях... — промайнула крамольна думка. — Бо всякі там боцмани-лоцмани не давали відпочити бодай хвилину».

Він подумав ще трохи, потягав разом із Володимиром важку залізяку й вирішив, що насправді все навпаки. Крамольні думки з’являлися, коли матросам нічого було робити й вони дуріли від неробства.

Він прищемив пальця та передумав іще раз.

Кришка стала на місце як тут й народилася — власне кажучи, так воно й було, й процес народження відбувався за безпосередньої його участі. А от до зварювальних робіт Володимир кореспондента не допустив, й довелось вештатись.

Ноги самі принесли журналіста в салон.

Олена вже переодяглась у звичні обрізані шорти з джинсів, але шапочку чомусь не зняла.

— Привіт! — посміхнулась вона. — Допоможеш?

Володимир зітхнув й теж почав впорядковувати весь мотлох, що зберігався в салоні.