Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Але де гарантія, що за ці кілька годин течія не змінилася?

Олександр одяг маску, трубку-шнорхель, ліг на ніс й тицьнувся у воду. Видимість сягала метрів трьох-чотирьох; глибина коливалась від двох до невідомо скількох — бо час від часу дно то піднімалось майже до самої поверхні, то ховалось в пітьмі.

Якщо Олена потонула...

Якщо вона потонула, то набагато більше шансів, що тіло зачепилося за якийсь корч там, в глибині, й лежатиме там, поки гнилісні гази не роздують черево й груди, після чого спливе й тиждень плаватиме водосховищем, і якщо пощастить — приб’ється до берега, а якщо ні — то знову потоне й цього разу залишиться там, унизу, назавжди.

Цікаві мальки зграйкою вигулькнули з нізвідкіля, тицьнулися носами у маску — «ні, це не їстівне!» — й зникли. Отак само риби будуть тицятися в прекрасне обличчя коханої, й почнуть, мабуть, з очей, а коли шкіра досить розм’якне, перейдуть до м’яса, а потім приєднаються раки та жаби...

Олександр зірвав маску й нервово пожбурив її на ніс. Цілком можливо, що він уже давно проплив над тілом Олени.

А течія непоспіхом несла його геть від островів, геть від берега, геть від паскудних тих мародерів з їхнім кораблем, дивними здатностями, здібностями та збоченнями...

Краще б хтось із них потонув!

Думка прийшла — й пішла, бо народилася серцем, а розумом Олександр ясно бачив, що якби загинув Володимир — корабель би втонув, якби загинув Юрій — корабель би втонув, і хіба що, якби загинув він сам — то все було б точнісінько так.

«То нехай би краще загинув я, ніж Олена!» — вибило серце, але розум негайно цю пропозицію спростував й почав наводити свої аргументи.

За кілька днів дівчина встигла пошвендяти майже голою перед трьома чоловіками, з усіма ж трьома переспати й, наскільки бачив у напівтьмі журналіст, з деким із них — збоченим способом. На біса вона йому здалася, така повія?

Кореспондент зітхнув, ще раз обвів поглядом обрій. Острови мали вигляд однієї зеленої плямки. З протилежного боку вигулькнула ціла низка таких самих плямок, а трохи збоку — ще дві. Куди несла його течія — годі було й вгадати, але судячи з її швидкості, будь-якої землі журналіст досягнув би хіба що за тиждень.

Він знову зітхнув, завів мотор й рушив навмання. Вийшло — до низки. Потім передумав й розвернувся до лівого острова. Передумав ще раз й пішов до правого. Кінець кінцем, заплющив очі, заклав циркуляцію, порахував до тридцяти, човен вирівняв, а очі розплющив. Майже прямо по курсу була низка.

Журналіст знизав плечима й попрямував до неї. У серці було холодно, порожньо й сухо.

Сонце перебралося через уявний поріг й, судячи з швидкості, мало намір впасти на голову.

Олександр зітхнув й надовго закляк біля мотора. Двигун стукотів, смерділо бензином, одноманітність пейзажу працювала, як колиханка, та й рівномірна хитавиця не додавала бадьорості. Отож нічого дивного, що голова його все більше та більше хилилась на груди, а очі заплющувались.

Одного разу він навіть упустив з рук важіль мотора. Той негайно крутнувся вбік, човен кинувся в протилежний — і мало не перекинувся.

Доводилось на ходу зачерпувати воду за бортом й бризкати нею в обличчя.

Сон відступив — але натомість кореспондентом оволоділа дивна апатія, схожа чи то на глюки, чи на передсвітанкове марення, коли абсолютно нереальні події здаються реальними, і навпаки, коли ввижається, що в хату заходять водночас Путін, Буш і дівчинка, у яку був закоханий в першому класі, коли місяць висить на сусідськім балконі, а зорі, обсипавшись, впали в каструлю, коли будинки по парному боці вулиці перекинулись на лівий бік, а по непарному — відповідно, на правий, і палять люльки; коли ранкова газета має вигляд тарілки, а тарілка — не газети, а чомусь центру управління польотом, лише крихітного, і жовтий колір м’яко переходить у музику танго, а смак горобини викликає різкий та неприємний біль у четвертому зверху хвості...

Човен знову ледь не перекинувся. Олександр поспіхом перехопив важіль, вирівнявся й навіщось почав гарячково озиратися на всі боки.

Трохи осторонь, з-за самого кінця низки островів випливало якесь невеличке, але швидкісне судно.

Мабуть, на тому кораблі його теж помітили й негайно змінили курс.

Судно виявилось ще швидшим, аніж видалося з першого погляду — бо зростало на очах й за кілька хвилин перетворилося на катер з підводними крилами. Вся конструкція була елегантна й легка, як метелик.

Він збурив хвилю (човен знов захитало), потім зменшив швидкість, осів й враз перестав видаватись метеликом. Натомість стало помітно невеличкий виступ синього кольору на даху рубки. Більш за все той виступ нагадував проблисковий маячок на міліційних машинах.