Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Бом... Бом... Бом...

Капітан погрюкав ще в двох місцях; востаннє — по самому гвинту, якого більше, мабуть, не остерігався. Але результат був той самий, й журналістові аж трохи полегшало.

Юрій вимкнув ліхтарик й на мить нерухомо завмер біля човна-потопельника, наче віддавши останню шану Інженерові... що для кореспондента так і залишився невідомим.

Олександр теж наблизився. Пояс з вантажами, що скинув йому з палуби Володимир, не був підібраний, й архімедова сила його відчутно тягнула вгору. Машинально він схопився за перископ...

А наступної миті зойкнув (під водою це мало вигляд невеличкого вибуху з цілим оберемком повітряних пузирів) й блискавично відсмикнув руку.

Перископ повернувся!

Юрій миттю гайнув до нього, кинув побіжний погляд на гвинт — той, звісно, не ворушився, й знову ввімкнув свій ліхтарик.

Наче у відповідь, блимнуло та засвітилося вічко перископа.

Юрій блимнув двічі — і вічко два рази загорілося й згасло.

А тоді...

Якби в роті не стирчав загубник, Олександр обов’язково згадав би добрим словом діда, який бозна-навіщо вивчив його абетки Морзе.

— Ти хто? — проблимало у перископі.

— А ти хто? — промиготів у відповідь капітан.

— Юрко, не придурюйся...

— Ти перший почав...

Олександр струснув головою. Під водою, на глибині не менше двадцяти п’яти метрів, точилась балачка, й почали її співрозмовники з дружніх клинів — наче у барі зустрілися.

— Ну, добре, хоч ти. То ти, виявляється, й з вибухівкою вмієш поводитися?

— Знову ж таки — ти перший почав.

— А. Ну звісно.

— На біса ти сплив, коли виходив з протоки?

Дивно, але це питання схвилювало й кореспондента. Справді, навіщо? Якби не той маневр, навряд чи Юрій зміг би влучити шашкою так добряче.

— То не я. Попереднім вибухом ти пошкодив баластний клапан. Мене й викинуло.

— А.

— А чим ти жбурляв свої бомби так далеко?

— Пращею.

— От чорт!

— А як ти нас підірвав?

— Міною. Їх там ще дві, трохи далі в протоці. Олександр відчув, як морозом обсипало шкіру. Вони ж...

— Ми ж пройшли протокою!

— Пощастило!

Журналістові стало чомусь тепло та соромно.

— Твої жучки є у нас на борту?

— Три. Попід поручнями. На кормі, на носі й навпроти рубки. Але слухати я міг лише на стоянці — бо дизель у вас страшенно реве. Не могли поміняти?

Кореспонденту здалося, ніби капітан посміхнувся, незважаючи на загубник.

— Грошей не вистачило. А як ти збирався...

— Не скажу. Крім того, вся моя апаратура розрахована на мене. Тобі воно не згодиться.

— Зрозуміло. А що у мене за пошкодження у кормі? Мабуть, шлюзовий люк винесло?

— Ні. Тріщина біля дейдвуду.

— А з верхнім люком що?

— Перехняблений.

— От чорт!

Обидва вогники згасли. Першим знову озвався Юрій:

— Скільки ти протримаєшся?

Відповіді не було досить довго. Натомість щось ворухнулося й заскреготіло в кормі. Олександр поспіхом кинув погляд на гвинт — але ні. Звук йшов зсередини.

— Ти чи не витягати мене зібрався?

— Якщо зможу.

— Не зможеш.

— А...

— Зачекай. Я б теревенив і далі, але у нас залишилося приблизно десять хвилин. У мене в кормі кварцовий маховик і вже тридцять сантиметрів води. Коли позаливає підшипники, весь кварц перетвориться на пилюку. Одномоментно. А важить воно вісім центнерів й робить тридцять тисяч обертів. А протока, до речі, з цього боку широка, а з вашого — вузька.

Юрій помітно здригнувся й поглянув нагору.

— Я щось можу для тебе зробити?

— Так... — цього разу блимання були нерівномірні, з великими інтервалами. Мабуть, у того, хто сидів там, за шаром бетону, або закінчувалось повітря.... або підступила під горло вода.

— Якщо ти справді здобудеш цю штуку...

Пауза тривала довго-довго, й увесь цей час Олександр боявся навіть зітхнути.

— ...то не випробовуй її на ме...

Блимання урвалося на півслові, й більше не відновлювалось.

Натомість замахав правицею капітан:

— Вгору, вгору!

Журналіст плив, видихаючи — але Юрій знову взяв такий темп, що легені рвались на волю, тріщали ребра, а перед очима мерехтіли то червоні, то чорні кола та плями.

— Володю! — загорлав капітан, ледь висунувши пику з води. — Заводь!

— Так пластир... — Володимир, мабуть, відчепив одну линву й щось з нею робив — бо брезент з борту добряче обвис.

— ЗАВОДЬ!

Юрій ревнув це гучніше за дизель, й Володимир негайно кинувся в рубку.

Корабель рушив, як тільки кореспондент перекинув ноги на палубу.

Пластир відходив, й капітан послав журналіста його притримувати. Брезент рвався з рук, Олександр машинально тягнув його на себе й не міг зрозуміти, заради чого вони тікають? Ну кварц, ну вісімсот кеге... ну перетвориться на пилюку — то й що? Хай навіть одномоментно. І до чого тут те, що протока з того боку широка, а з цього — вузька. Але головне — де Олена? Чорт, навіть не встиг запитати Володю, може, він бачив...