Радий Радутный - Важка чоловіча робота

В кінці шляху Олександру здавалось, ніби вони перетнули не крихітний річковий острівець, а, щонайменше, Австралію.

— Тримай!

Юрій тицьнув йому до рук запальничку, а сам звалив увесь динаміт на пісок й взяв до рук ремінця.

Обидва дихали важко. На відміну від капітана, кореспондент уявлення не мав, куди вони бігли, й тепер позирав навколо з вельми здивованим виглядом.

Бо вибігли вони просто на протилежний кінець протоки. Он воно що! Виявляється, тут є ще короткий шлях! Але навіщо...

— Пильнуй!

Ага, он у чому річ!

Олександр пильнував. Він уже знав, що увагу слід звертати на підозрілий рух у воді — вир, хвилі, бульбашки тощо. Але на цьому кінці протока мала у ширину не менше двохсот метрів, й, по-перше, спостерігати за водою з низького берега було важко, а по-друге...

Ну що вони зроблять тому Інженеру, навіть якщо він пропливе посередині — цебто за сотню метрів? Рукою помахають? Чи пальцем у воді покрутять, щоб збурити...

Якраз посередині протоки виникла трикутна, наче від корабля, хвиля. Однак предмета, який б її збурював, не було.

— Он... — від хвилювання Олександр навіть забув завчені морські терміни.

Але Юрій вже й сам бачив.

Шашка лягла у розширення загадкового ремінця.

— Підпалюй!

Журналіст підніс запальничку до гнота й навіть сам здивувався, коли вогник спалахнув з першого разу.

Гніт затріщав й почав сипати іскрами.

Юрій крутонув ремінець над головою й несподівано пожбурив паличку так, що вона далеко перелетіла середину протоки й впала майже під протилежним берегом. Гримнуло. В повітря піднялась не звична вже піниста шапка, а стовп води та намулу. Мабуть, там було мілко.

— Підпалюй!

Наступний снаряд ліг посередині — але вершечок хвилі тим часом добряче посунув вперед й вибух стався далеко позаду.

— Підпалюй!

Цю шашку довелося кидати вже під великим кутом до протоки, навздогін загадковому плавучому засобу. Снаряд ліг досить близько. Але, як навмисне, гніт виявився задовгим, й вибухнуло не одразу.

Вибух був звичний — піниста шапка. Значить, там вже було досить глибоко.

— Підпалюй!

Чи то журналісту здалося, чи справді — але в голосі капітана чулися гнів та розпач.

Шашка пішла невдало, занадто високо й впала близько від берега. Натомість вибухнуло одразу, під самою поверхнею, так, що навіть повітряна хвиля утворилася й кореспондента добряче вдарило по вухах. Юрія, мабуть, теж.

— Підпалюй!

Снарядів залишилося лише три, й, мабуть, саме тому капітан крутив свою пращу довго, старанно прицілюючись. Попав.

Паличка лягла якраз у вершечок трикутної хвилі.

Натомість вибуху не сталося зовсім.

— Твою мать! Підпалюй!

Хвиля тим часом знизилася — мабуть, той, що рухався протокою, вже вийшов на пристойні глибини й негайно цим скористався. Власне кажучи, він вже був не в протоці...

Шашка впала трохи попереду хвилі й за секунду вибухнула. Звук був якимось... незвично-розкотистим. Наче до одного вибуху долучився ще один.

Хвиля зросла, піднялася...

Олександр роззявив рота й мало не упустив з рук запальничку.

Бо з води вигулькнула й, жваво розсікаючи воду, поперла вперед...

РУБКА ПІДВОДНОГО ЧОВНА!

Достоту, як у американських фільмах.

Лише не чорна, а темно-зелена, та значно менша.

По собі вона лишала пінисту шапку.

Рубка хитнулася, метрів за три позад неї над водою промайнув такий же типовий для підводного човна хвіст з гвинтом, збурив піну...

І вся конструкція зникла. Сховалася під водою. Лише хвиля пішла.

Аж тоді поруч знов засвистіла праща. Відстань до цілі вже переважала дві сотні метрів, й Олександр розчаровано озирнувся. Юрій хекнув, востаннє крутнув мотузку й мало сам не полинув слідом.

Місця падіння снаряду ніхто не помітив. Трикутна хвиля теж зникла — мабуть, човен вибрався на велику глибину.

Утік.

Якусь мить нічого не відбувалося, потім динаміт все-таки вибухнув. Водяний горб був невисоким. Натомість...

Натомість одразу ж після вибуху вода закипіла, з епіцентру поперли бризки та піна, потім щось зблиснуло на сонці й негайно потонуло знову.

— Невже попали?

Олександр озирнувся знову. Капітан застиг поруч, приклавши долоню до лоба, й пильно вдивлявся у напрямку останнього вибуху. Потім прибрав руку й зловісно посміхнувся.

— Ану бігом!

Зворотній шлях виявився ще важчим, бо тепер Юрій біг узагалі навпростець і не був обтяжений навіть кількома динамітними шашками. Олександр знову перечепився об той самий череп, злостиво пожбурив його ногою — як футбольний м’яч. Був негайно покараний — перечепився об чиїсь трухляві ребра і знову впав.