Радий Радутный - Важка чоловіча робота

У протилежному кутку було по коліно. Всякий мотлох, до того розкладений у салоні, тепер частково плавав, частково валявся на підлозі й старанно потрапляв саме під ноги. Журналіст двічі впав, вимок до нитки, але до протилежної стіни так-сяк дістався.

І завмер, розгублений.

Пробоїни не було. Вода сочилася просто з підлоги.

— Підлогу, підлогу зривай! — Володимир також увірвався в салон, ступнув крок, послизнувся... Вилаявся на льоту — але вийшло неякісно, бо «твою мать» прозвучало вже під водою й перетворилось на булькання.

Підскочив, рипнувся був у куток, потім зупинився — й кинувся назад.

— Сашко! — долинуло вже знадвору. — Тягни брезент, там у кутку має бути...

Брезент був уже не в кутку, а посередині салону й переплутався з якимись линвами, а ті, в свою чергу, — з мотоциклом та ящиками. Від смикання ворушилась вся купа одразу.

— Юрчику! — волав тим часом Володимир. — Покинь динаміт, його, гада, тут нема! Він протоку замінував, а сам з того боку нас заманює! Зупини корабель, будемо пластир заводити!

Брезент затріщав, потім, нарешті, подався. Олександр не втримався на ногах, упав. Цього разу вода накрила його з головою.

— Сашко, матері твоїй доннерветтер! — чулося знадвору. — Тягни брезент, скільки можна вовтузитись.

Володимир стрибнув за борт, тільки-но кореспондент висунув носа з салону.

— Давай сюди! — закричав він з води. — Тільки не весь одразу.

Брезент розмотуватись не бажав, чіплявся за все, що можна, ніби навмисне опирався. Крім того, палуба вже мала добрячий нахил й доводилось однією рукою триматись.

— Тримай!

Кореспондент тримав. Володимир раз по раз пірнав кудись під ніс корабля й тягнув брезент на себе.

— Линву тягни!

Олександр рипнувся був по мотузку, але тут таки згадав, що брезент відпускати не можна. Оглянувся.

Юрій вже стояв поруч й попускав у воду кінець. Володимир схопив його й знову пірнув.

— Тягніть! — голос його почувся з протилежного борту.

Олександр відійти не міг, але Юрій кинувся туди, нахилився й витяг мотузку на палубу.

— Кріпіть!

Завели ще одну линву, брезент перестав рватися з рук, й Олександр полегшено зітхнув. А тепер що?

— Що, що... — Володимир вже знову дерся на палубу. — Давай у салон, воду вичерпуй!

Кореспондент встиг набрати й вилити три відра. Як завжди, виявилося, що найзручніше місце для вичерпування незручне для набирання. Зараз згодилося б два-три помічники... лише тепер журналіст згадав про Олену й кинувся на палубу.

Але в дверях зіткнувся з Володимиром, відлетів вбік й спотикнувся об товстий пожежний рукав. Рукав кінчався, звісно, насосом.

— Направляй! — крикнув Володимир і зник.

Що направляти?

Насос здригнувся у нього в руках й заревів. Олександр поспіхом кинув його у воду. Рукав негайно роздувся й бризнув цівкою просто в обличчя.

Корабель затремтів — мабуть, знову почав рухатись.

Насос працював досить ефективно — рівень води зменшувався на очах. Одночасно меншав нахил. Кінець кінцем журналіст заштовхав машинерію в кут, кинув зверху якусь залізяку, щоб не з’їжджало, й побіг нагору.

Тільки-но висунув пику, як корабель тицьнувся носом в пісок. Олександр не втримався на ногах й відлетів знову в салон — лише цього разу не носом, а задом. Мабуть, для різноманітності.

Одночасно заглухли дизель й насос. Здувся рукав. Стало тихо.

Журналіст потрусив головою й вибіг-таки на палубу.

Корабель стояв, приткнувшись носом до пляжика. Юрій викидав на надбудову одну динамітну паличку за другою. Володимир якраз намірявся зістрибнути за борт.

— Ні, Володю, ти залишайся! — не повертаючи голови, гукнув капітан. — Витягни кулемет, раптом ця наволоч захоче добити! А ти, Сашко, — за мною! На, тягни!

Сам Юрій теж ухопив кілька паличок, якийсь ремінець й вистрибнув першим.

Бігти за капітаном виявилось досить важко — і темп він одразу взяв зависокий, й мета цього спринту була невідомою... та й острівець ледь був схожим на бігову доріжку, навіть із перепонами. Переораний нічною битвою ґрунт весь час потрапляв попід ноги то великою грудкою, то корчем, то поваленим деревом. Кілька разів з-під ніг щось метушливо тікало — й Олександр щосили сподівався, що то лише ящірки.

Якраз після цієї думки він знову спіткнувся, випустив з рук весь вантаж й гепнувся головою вперед.

Просто перед очима валявся розтрощений череп.

— Вставай, вставай! — Юрій на мить зупинився й підхопив з землі пару шашок. — Не відставай!