Радий Радутный - Важка чоловіча робота

На кормі Олена схилилася з борту, опустила у воду порожнє відро і якраз намірялася вдарити по ньому ще й друге.

— Інженера почули! — негайно сповістила вона. — Наближається!

На борту виявилось, що дівчина трохи перебільшила, й насправді Володимир не певен, що наближається саме Інженер.

Звук був незнайомий. Тихе монотонне гудіння не асоціювалося в журналіста з будь-яким двигуном або рушієм. Юрій теж морщив лоба, мовчав, мовчав, потім перепитав:

— А це точно воно?

— Та кажу ж — не певен, — трохи роздратовано відповів Володимир. — Такого ще не чув.

— А що чув? — вклинився Олександр.

— Дизелі чув, електромотори... Паровики чув — і поршневі, і турбіни. А одного разу навіть... — Володимир спохопився й сам себе урвав. — А що таке?

— Та так... — Олександр зробив кам’яну пику, але всередині все аж нуртувало й підстрибувало від радості. Вдалося! Хоча що саме він витягнув з Володимира — поки що було не зовсім зрозуміло.

Гудіння посилювалось. Володимир ворушив свій пеленгатор, повертав його ліворуч-праворуч. Виходило, що джерело звуку наближається з лівого борту, градусів під сорок п’ять навскоси до їхнього носа. Цебто, якраз з боку залишених островів. Десь посередині, може, навіть у протоці.

Юрій сходив до рубки, витяг й демонстративно поклав зверху надбудови кілька паличок динаміту. З гнотами.

— Гадаєш, буде атакувати?

В голосі Володимира помітно було тривогу.

Юрій мовчав не менше хвилини. Потім зітхнув й наказав:

— Всім стати по бортах. Вдивлятися в кожну хвилю. Як побачите щось підозріле — перископ, збурення на воді... навіть корч, який пливе не за течією — негайно гукати.

— А «жучки»? — тихо запитав журналіст.

— Навряд чи він може приймати щось з-під води.

— Й навряд чи висуне пику лише для того, щоб їх прийняти, — підхопив Володимир. — По місцях!

Сам він став на носі й з помітним зусиллям скеровував гідрофон то в один бік, то в інший.

Звук посилювався.

Олександр слухняно став біля лівого борту й втупився в воду.

«Перископ... — крутились думки навколо одного й того ж. — Який, в біса, перископ? Річка ж, глибини кількаметрові... ну, хай навіть не кількаметрові, все одно аж ніяк не океан... Та й чим він нас? Хіба справді торпедою...»

Ревнув дизель, корабель розвернувся носом до невідомого об’єкта й рушив назустріч.

Звук наближався. Острови теж.

— Бурун з лівого борту! — дзвінко вигукнула Олена.

Юрій прикипів до бінокля. Вдивлявся довго, з хвилину. Олена стояла поруч — вже з наготованою запальничкою. Олександр теж розвернувся в той бік, але з рубки свиснув Володимир й показав йому пальцем:

— Туди дивись!

Він і дивився. Але все одно раз по раз оглядався.

— Корч! — Юрій розчаровано опустив бінокль. — Але все одно, дівчинко, молодець! Краще десять хибних тривог, аніж одна проґавлена...

Корабель вже наблизився до островів й ось-ось мав увійти поміж ними.

— Що за дурня! — оголосив Володимир. — Він що, в протоці ховається? Обережно, Юрію, це може бути...

Гримнуло!

Вибухом корабель підняло й нахилило.

Олександр злетів з ніг, боляче вдарився головою об поручень. Ріжучи пальці, вчепився у щось міцне, але гостре. Щось не менш гостре врізалось в лоб та відскочило. Очі негайно позаливало кров’ю.

Гримнув ще один вибух — слабкіший. Олександр підскочив на рівні — точніше, видерся поручнем, як канатом, бо ноги не слухались, й так-сяк продер очі. Поки він проробляв ту складну операцію, гримнуло ще раз.

Ліве око ніяк не продиралося, але поки що вистачало й правого.

Корабель рухався по вузькому, як для його габаритів, колу — нахилений, аж хвилі на палубу залітали. В рубці нікого не було — й двері з лівого боку безсило звисали. Капітан примостився задом до надбудови й навмання жбурляв динаміт в воду. То через лівий борт, то через правий. Чергова шашка якраз булькнула, потонула, й за мить гримнуло ще раз, а над водою піднялась піниста шапка.

Олени теж не було видно.

Журналіст розвернувся до корми. Володимир, чіпляючись руками за леєри, видирався на борт й лаявся при тому на всі заставки. Далеко-далеко позаду, збоку від кільватерного сліду промайнула дівоча голівка.

Але, можливо, те йому просто здалося.

— Сашко, чого стовбичиш, біжи в салон! — загорлав Володимир, ще навіть не видершись.

Олександр був настільки ошелешений, що навіть забув спитати навіщо. Втім, загадка прояснилася миттю.

В салоні була вода.

Небагато — біля сходів лише на кілька сантиметрів над підлогою. Але, враховуючи, що корабель сильно нахилився ліворуч, та й ще отримав чималенький диферент на ніс.