Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Так, Сашко, давай цю консервну бляшанку підчепимо й відбуксируємо трохи назад...

Консервною бляшанкою виявився БА-10. Мимохідь журналіст зазирнув досередини. Звісна річ — серед намулу й водоростей розсілися-розсипалися два скелети.

Володимир накинув троси на якісь виступи позаду.

— Тримай тут.

Кореспондент тримав.

— Тягни.

Він тягнув.

— Чуєш, Володю, на біса воно тобі? — неголосно крикнув з палуби капітан.

— Півсотні тисяч, — лаконічно відповів той.

— А. Ну-ну. А буксирувати як?

— А кораблем!

— А Інженер?

— Та хвилинна ж справа!

У голосі Володимира почулись благальні нотки.

— А потопить?

— Тьху!

Він злостиво кинув трос на пісок, ще й ногою втоптав. Хвилинку подумав. Потім збігав на корабель й повернувся з двома ломами.

— Біс з ним, — кинув він на ходу. — Давай просто в воду скотимо, та й годі.

Машину вдалося зрушити несподівано легко — а далі вона й сама пішла, аж забулькало. Коли зникала з поверхні башта — Олександру здалося, нібито панцирник кинув останній погляд на небо, якого йому вже повік не побачити.

— А гармату?

Володимир покрутився коло гармати — але та зарилася в пісок так, що довелось би розкопувати.

— Вічно воно закопується! Один-два постріли — й хоч лопату бери! — рикнув він, стусонув колесо ногою, плюнув й пішов.

— Звідки знаєш? — недовірливо глянув на нього кореспондент, але Володимир лише рукою махнув. Натомість відповів капітан:

— О, в цьому він розбирається! — з неприхованою іронією посміхнувся він.

— Та іди ти! — зовсім засмучено рикнув Володимир і сховався в салоні.

— Та нам би всім пора йти, — гукнув навздогін капітан.

Володимир висунув голову з дверей:

— Що, просто зараз?

— Угу. Якщо тільки Сашко досить пінопласту накришив.

Олександр лише брови підняв. До чого тут пінопласт? Та й втомились же... ноги не ходять.

— А може, переночуємо? — несміливо запропонував він.

Володимир подивився на нього з цікавістю.

— А ризикнеш?

Кореспондент оглянувся — Юрій теж дивився на нього з насмішкою в погляді.

Зітхнув. Й без команди рушив до корми — знімати сітку з гвинта.

Корабель виходив з протоки так само неохоче, як і заходив. Плутався в водоростях. Шкріб днищем пісок. Здіймав каламуть. Аж стогнав — так, наче йому й самому не хотілося виходити в річку, де чекав Інженер з його підводними мінами. На якусь мить Олександр відчув, що майже злився з судном і розуміє його думки.

Протока скінчилась, ревнув дизель, й корабель вискочив на волю. Багор, що ним відштовхувався Володимир, за щось зачепився й так і залишився стриміти з піску, тремтячи, як вудлище на течії.

— Біс з ним, — махнув рукою капітан. — Зупинятись не варто. На ньому ж назва корабля не написана?

Володимир коротко мотнув головою й пішов на корму.

Але за мить прибіг з вилупленими очима.

— Юрко! А башта?

— Яааака баш... А, чорт!

Капітан сплюнув. Навіть не за борт — а мало собі не на ноги.

«А й справді — подумав кореспондент. — Як ми тепер — з баштою? До першого-ліпшого зустрічного катера... а той повідомить не лише у міліцію, але й газети...»

Він уявив собі заголовок — «Кременчуцьким водосховищем вештається піратський корабель з гарматою на башті!» — й пирхнув.

Знімати башту довелось там же, де й ставили — в бухточці. Навіть дерева згодились ті самі. От лише тепер Юрій подався до башти першим, підкрадатися почав здалеку, весь час прислухався, потім вставив щось у проміжок поміж опорою й баштою — так, щоб не могла обертатись, й одразу ж запалив терміт.

Варив він, наскільки зміг розібрати кореспондент, башту до опори. Намертво.

Башта не рухалась.

Після цього можна було зачіпати троси — але Юрій та Володимир зробили це самі, а зробивши — поспіхом від башти відскочили.

— Крути!

Кореспондент крутив. Разом з баком башта важила мало не вдвічі більше, й крутити лебідку стало важче. Дерева тріщали. Натягнуті троси бриніли на вітрі, наче струни.

Бак виходив з-під палуби повільно-повільно. А піднявшись трохи — почав розхитуватись.

Володимир відчутно зблід.

— Крути скоріш!

Кореспондент крутив. Бак розхитувався. Все дужче та дужче. Дерева тріщали.

Юрій став в рубці, й весь час поглядав назад — мабуть, ловлячи момент, коли можна буде корабель з-під залізяки висмикнути. Момент іще не настав.

Бак піднявся над палубою. Віконечко, крізь яке виливали воду, виявилося з іншого боку від кореспондента. Але вся конструкція хиталася так, що троси вгрузли в дерево.