Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Говори!..

— Так... так... я скажу... тільки відпусти!..

— Хто командував боєм?

— Женька Тактик!.. Ти його знаєш!..

— Ого! Якого біса він у вас забув?

— Його... привів Волохатий... Перед самим відплиттям... Відпусти!..

— Подумаю. Хто придумав схему бою? Теж він?

— Так... Відпусти...

— А міномет?

— Сам Волохатий... Відпусти...

— А що у вас сталося?

— Я точно не знаю... Я був у машині... Коли щось... як торохнуло під кормою... Мене кинуло... мордою об машину... Ледь встиг... руки поставити... Двигун здох... Я гадав... Що то ви так попали... А хіба ні?... Відпусти...

— Ги-ги.

Це сказав Володимир, й голос його був спантеличеним і задоволеним водночас.

— Далі.

Це був капітан.

— Пішла вода... Я почав боротись... Але тут почались вибухи — один за одним... один за одним... У мене аж в голові запаморочилося...

— Це вже ми.

Цього разу голос Володимира був просто вдоволеним.

— Відпусти...

— Далі кажи.

— Далі... попали в люк... Оглушило... Отямився — півмашини води... І ллє... Поліз вгору, ледь зміг прочинити люк... Визирнув... Ходите ви — й стріляєте... Підняв прапор... А ви мене з кулемета... І все... Відпусти...

— Чорт з тобою.

Знову грюк. Тиша. Нерозбірливе бубоніння Володимира.

Дихати ставало все важче, Олександр поглянув на манометр, охнув, поспіхом обдивився залишок днища. Нічого не знайшов й випірнув. Повітря скінчилося зовсім, й повертатися довелося поверхнею, й це виявилося страшнішим, аніж плисти під водою.

Але нічого не сталося.

От лишень коли довелося вилазити, мимо протупотіли Юрій та Володимир, й тягли вони за протилежні кінці довгий сірий мішок зі скловолокна, а коли кидали його в воду — то кореспонденту здалося, що той ворухнувся.

І ще питається — навіщо було перти покійника на борт, якщо все, що з ним зробили — це зашили в мішок й викинули назад?

Чи, може, не все?

— Сашко, годі дурницями займатись, ось тобі пінопласт, бери й криши, будемо буйки робити, бо наші позривало!

Біс його зна, чи й справді ця робота була потрібна, чи то Володимир її вигадав, аби не дати кореспондентові щось спитати, але погані думки десь поділись.

А потім з каюти обережно, притримуючись за все, що можна, вийшла Олена, всілася поруч — й жити одразу стало легше та веселіше.

Корабель знову розвернувся носом до берега й тихим ходом почав заповзати в знайому вже вузеньку протоку між двома островами. А сонцю тим часом набридло теліпатися в небі, воно спустилося нижче, потім ще нижче, прикрилось хмаринкою. Й впевнено почало моститися на ніч.

У журналіста склалося враження, ніби воно й собі вирішило трохи попірнати.

Юрій примудрився знайти якусь протоку — крихітну, ледь ширшу за корпус. Загнати у неї корабель виявилось досить важко — він опинався, чіплявся за пісок, за гілки, що звисали над берегом, ревів дизелем, розмивав дно. Юрій з задачею, звісно, впорався, але лише з другої спроби.

А Володимир одразу ж кинув у воду сітку.

— Риба буде! — радісно потер він руки й підморгнув.

Сітку було розтягнуто на вході до бухти й прив’язано з обох боків до великих дерев. Навіть Олександр зрозумів, на яку рибу ту сітку поставлено.

Він, щоправда, не дуже сподівався, що невідомий йому Інженер попхнеться серед ночі мінувати корабель й заплутається. Цебто, мінувати-то він, може, й попхнеться... але щоб заплутатись в сітці.

Спати хотілось — страшенно. І їсти теж. Але спати — більше, й тому за вечерею всі були мляві й ледь їжу мимо ротів не проносили. Капітан дивився-дивився, потім зітхнув й загадав Олені принести кави.

— Бо декому з нас ще на пост заступати.

Володимир голосно застогнав.

— Правильно стогнеш, — схвально кивнув Юрій. — Тобі другому, а це важче.

Володимир застогнав ще розпачливіше. А журналіст лише зітхнув. Він навіть здогадувався, кому заступати третьому, коли, мабуть, ще важче. І ще трохи здивувала бездушність колег. Дівчина поранена, а вони...

— А мені — третьому... — теж зітхнув капітан. — Тому, Оленко, мені краще кави не наливай, а залиш у термосі.

Олена теж зорієнтувалася, з коротким смішком поставила каву перед кореспондентом. Не минула нагоди тернутися об нього грудьми. Сіла, закинула ногу на ногу.

— Пильнуй на обидва боки, — давав тим часом вказівки Юрій. — Та зараза може вилізти хоч з суходолу, хоч з води.

— Ой, скільки зарази може вилізти з води... — протяг Володимир й промовисто підморгнув.

— Угу. Як лише щось шелесне — стріляй. Не жалій гада, він теж пальне, не замислюючись.