Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Планування ворожого корабля дуже відрізнялося від прогулянкового катера Юрія. Замість салону, де так зручно було колись — влаштовувати пиятики, а тепер — складати майно, у Волохатого був вантажний люк. Снаряд вдарив якраз у його комінгс, тож тепер шансів відкрити його без автогену або терміту не було жодних.

Рубка та надбудова були майже одним — власне кажучи, рубка лише трохи здіймалась над надбудовою. Колись. Бо тепер, як вже відзначив кореспондент, відрізнити одне від одного було важко. Хіба що... він трохи випередив капітана, завваживши, що з рваного металу стримить щось підозріло схоже на...

Точно!

Нога — велика, чоловіча, та ще в черевику! Журналіст аж здригнувся, потім йому стало гидко, й мало не занудило.

Юрій взявся за ногу, смикнув — але ні, покручена, пошматована криця тримала невідомого міцно. Капітан махнув рукою й рушив далі, Олександр — за ним... але за секунду не витримав і все-таки оглянувся.

Звісно, ніхто за ними не плив.

Люк у машинне відділення теж не вцілів. Журналіст згадав, як з нього висунулась палиця з чимось білим. І як гармата миттю втокмачила у того парламентера снаряд. Звичайно, фугасний...

Парламентер виявився худорлявим чорнявим хлопцем, молодшим навіть за Олександра. Осколками йому посікло груди, а от обличчя вціліло, а в правій руці він все ще стискував перебите пластикове вудлище. Розірваний прапор намотало на залишки леєра. Течія ворушила його кінці — так, наче носовичок на вітру.

Юрій підплив ближче, поторсав покійника за плечі. Тіло рухалось мляво й аморфно, наче геть не мало кісток. Капітан став на палубу й навіщось потяг труп догори. Ноги вбитого за щось зачепилися, Юрій смикнув дужче — й вирвав їх із люка.

Ноги були босі та дуже порізані — мабуть, під час виривання. Але кров не текла.

Юрій кинув тіло на палубу, обв’язав линвою попід руки; до протилежного кінця мотузки причепив гумовий мішечок, видихнув в нього... Мішок розпрямився, округлився й непоспіхом рушив нагору.

До повітря. До світла. До живих.

Линва розмотувалась, буйок піднімався вгору, аж поки не розчинився у світлому мерехтінні, а линва розмотувалась, розмотувалась, розмотувалась... дійшла до кінця, натягнулась і затремтіла, наче самотужки пробувала підняти покійника.

Журналіста знову занудило, але вже не так сильно.

Юрій розвернувся вниз головою, завис. Посвітив ліхтариком у машину...

І враз щось змінилося! Рухи його з розмірено-млявих стали різкими, як у наляканого кота. Капітан пірнув вниз, під корму, журналіст на мить втратив його з поля зору, потім побачив під собою світлову пляму, кинувся навздогін...

Юрій знову світив ліхтариком, уважно розглядаючи гвинт... навіть не гвинт, а обшивку над ним. Щось влучило і сюди — балер руля було зірвано, й перо безсило обвисло на нижньому балері. А під місцем, де виходили з корпусу рульові тяги, теж світилася чорним досить велика діра.

Краї її були рвані та загнуті досередини.

Юрій знов посвітив досередини, рипнувся рукою почухати потилицю, зачепив ліхтариком балон — «дзень!», передумав. Почухав підборіддя під легеневим автоматом. Випустив хмарку бульбашок.

Й, нарешті, махнув рукою — «Нагору!»

Пливли повільно, весь час видихаючи та стежачи, щоб не обганяти бульбашки.

Усе-таки — дванадцять метрів. Не іграшки.

— Ну що? — схилився над бортом Володимир. Обірваний леєр він акуратно змотав й повісив на стойку, тож тепер міг витягати на борт акваланги просто з палуби. — Потопельники є?

— Аякже, — недбало кинув кореспондент. — Штуки три. Щонайменше. Але нічого цікавого.

Він виліз й почав стягувати гідрокостюм, а Володимир так і залишився стояти на палубі з роззявленим ротом. «Не чекав, мабуть, такої реакція», — злостиво подумав кореспондент, а Володимир так і стояв, аж поки Юрій не згадав знизу чиюсь матір й не передав йому свого акваланга.

Олександр крадькома посміхнувся й пошкодував, що Олена ту сценку проґавила.

Але виявилось, що радів він зарано й до справжнього циніка йому ще рости та рости... — саме так сказав йому Володимир, трохи пізніше — коли витягали покійника, й журналіст спочатку ганебно упустив линву, а потім і взагалі ледь встиг розвернутися вбік — так занудило.

Бо чи то він під водою не звернув уваги, чи то все трапилось, поки аквалангісти вилазили, але так чи сяк — над тілом встигли попрацювати риби, й почали, звичайно, з очей.

Тіло закинули у салон, й ніхто, звісно, не пояснив кореспонденту, на біса їм знадобився покійник на кораблі.