Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Ходили й стріляли. Потужна зброя, що здригалася у руках, виявилась неабияким терапевтичним засобом, й через годину журналіст вже міг оцінювати ситуацію більш тверезо.

Що, невже сам Юрій знайде на острові більше, аніж Володимир та журналіст — вдвох? До чого тут досвід? Це ж просто ходіння лісом, тут чим частіший гребінець, тим більше шансів зачепити блоху, чого ж ради Володимир потяг його з лісу, ледь глянувши на ту купу гілляк? Невже...

Корабель різко розвернувся назад, й за кілька хвилин під носом знову глухо заскреготів пісок.

Юрій вийшов з гущавини, недбало тримаючи дівчину на плечі — як змотану килимову доріжку.

— Обережніше, — глухо пробурчав він, передаючи її Володимиру з Олександром. — Плечі, плечі тримай, там її трохи позачіпало.

Справді, ззаду сорочка була пошматована й залита бурим. Журналіст здригнувся, але тут-таки дівчина розплющила очі й слабенько, ледь-ледь посміхнулася. Від тої посмішки Олександрові наче сонце зійшло.

Дівчину так само обережно занесли в каюту, поклали на ліжко.

— Чотири години не чіпати, вісім годин не годувати, шістнадцять годин не займатися сексом, — гукнув згори капітан. Володимир кахикнув й поліз трапом на вихід. Юрій посунувся, пропускаючи його, а потім зазирнув знову:

— Бути поруч не забороняється, і навіть корисно було б, але не вийде. Вилазь, Сашко, робота є. Важка. Й захопи отам свіжі батарейки до ліхтарів, під воду поліземо...

Робота й справді виявилась важкою, але більше у психологічному плані, аніж у фізичному — капітан мав намір понишпорити, як він недбало висловився, у потопленому кораблі Волохатого.

Журналіст одягався довго. Чомусь не слухались руки, не хотіли застібатися шпеньки гідрокостюма, весь час скручувалися на плечах ремені акваланга. Володимир кинув штурвал й допомагав, але й в нього помітно тремтіли руки.

— Втомився трохи, — буркнув він у відповідь на запитальний погляд.

Капітан, як завжди, був незворушний.

Ліхтарик кореспондента відмовив. Володимир збігав по ще один комплект батарейок, поміняв — не допомогло; збігав по інший ліхтарик — цей працював. Журналіста розпарило у гідрокостюмі, й коли холодна вода увірвалась під гуму — аж приємно стало.

— Дванадцять метрів, — лаконічно попередив капітан і, як завжди, поринув першим — лише забулькало.

Сонце вже перейшло зеніт й тепер світило у воду навскоси. Промені здавалися схожими на кульові траси. Олександр пірнав й чесно намагався думати про повітря, про контроль тиску, про необхідність вчасно продувати вуха — дванадцять метрів все-таки, кесонки не буде, натомість емболії отримати — заіграшки! — але, але, але... Думалося про інше.

За останні три дні він отримав більше вражень, аніж за все попереднє життя, включаючи, мабуть, і дитинство. Хороших та поганих. Дрібних та великих. Яскравих та тьмяних.

І що найцікавіше — якось непомітно сам для себе перескочив абсолютно усі моральні, етичні і всякі інші норми цивілізованої людини. Відкинув їх геть. Як мотлох.

Мотлох з потопленого корабля й досі плавав на поверхні, а також раз по раз піднімався знизу, з хисткої напівтьми. То ганчір’я, то уламки, то просто бульбашки.

«Чия ж то була лялька... — Зринув неприємний спогад, але йому журналіст зрадів, наче рідному. — Ага, раз думка про те, що ми випадково потопили й дитину все ще неприємна, то...».

Домислити він не встиг, бо з темряви повільно вималювувався могутній сталевий борт, й всі думки десь повіялись.

У борті зяяла дірка. Невеличка, якраз щоб два пальці просунути. Краї її, звичайно, були загнуті досередини. Юрій увімкнув свій ліхтарик, посвітив спочатку навкруг, потім у отвір, розвернувся до журналіста й показав великого пальця.

З дірки вирвалась бульбашка й самотньо рушила вгору.

Мабуть, корабель так і занурювався — боком, не перекидаючись, не нахиляючись носом чи кормою вперед, і так само рівно ліг на пісок — хіба що трохи пом’яв фальшборт з лівого боку. Уламки металу, що утворились на палубі, теж сповзли вниз, й тепер палуба мала навіть акуратніший вигляд, аніж там, на поверхні.

Журналіст стріляв бронебійними. Те, що стріляло після того, як він виліз з башти, мабуть, більш полюбляло фугаси — тому замість рубки на палубі залишилось клоччя. Й мабуть, була пожежа — бо частина його була добряче закопчена.

Аж ось і ніс... Одне з перших попадань, наскільки пам’ятав Олександр, якраз й трапилось в ніс. Тоді, здалеку, воно не мало фатального вигляду. Натомість тепер... Складалося враження, ніби велетня вдарили списом у обличчя.