Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Він покрутив головою на всі боки — й мало не підстрибнув від несподіванки. Парапланерист йшов з великим креном, й не атакував, ні! Навпаки — помітно було, що він щосили, щодуху, видушуючи з мотору все до останньої кінської сили...

ТІКАЄ!

А хтось з кущів на узбережжі острова супроводжує його довгими й, мабуть, досить влучними, як на такій дистанції, чергами!

Корабель тим часом розвернувся й підходив до ворога галсами — щоб водночас і дистанцію витримати, й дати артилеристам можливість додати ворогу ще... І це їм вдавалось! Снаряди били то в корпус — і вже цілий ряд отворів чорнів на борті пунктиром, то в рубку — мабуть, якщо хтось пробував там ворушитись.

І тут дві черги вдарили одночасно, мотор параплану якось раптово замовк, потім блиснув вогонь, й за мить білосніжний купол перетворився на кілька палаючих клаптів. Чорна незграбна фігурка випала з них й, набравши чималу швидкість, ляснула об воду.

Фонтан здійнявся більший, як від попадання снаряду, але значно менший, як від вибуху міни.

Олександр закляк. Постріли з гармати по ворожому кораблю чомусь не асоціювалися з вбивством, а скоріш — з грою, змаганням, цікавим та захоплюючим. А тут...

Отак вдруге на очах журналіста загинула людина, й він мав до цього безпосереднє відношення!

— По кораблеві! — голос Юрія вивів його з дивного стану. — По бортах мочи, ближче до ватерлінії.

Ляснув мінометний постріл — але якось невпевнено. Міна вибухнула десь далеко-далеко за кормою.

У відповідь знов ожила башта — крутнулась, розвертаючись гарматою до мішені, ворухнула довгим хоботом вгору-вниз...

Ба-бах!

Ба-бах!

Ба-бах!

Розбитий корабель здригався від кожного пострілу, й летіли уламки.

Знов засмерділо горілим металом — ще дужче, перебило навіть сморід згорілого пороху. Кореспондент оглянувся — Юрій підскочив ззаду до башти, запалив знайому вже термітну паличку й щось робив біля люка.

Ба-бах!

Ба-бах!

Ба-бах!

У розбиту рубку на ворожому судні, мабуть, ніхто й не пробував потикатися, але про всяк випадок журналіст промів палубу довгою чергою. Всі докори сумління кудись поділись.

На кормі ворога щось вибухнуло й задиміло.

Кораблі зблизилися метрів до ста. Юрій крутив штурвал, ледь піднявши голову над стінками рубки, а гармата весь час супроводжувала ціль, аж поки не вперлася в надбудову. На палубі ворога нічого не ворушилось, а замість рубки стирчало лише шмаття.

Юрій закріпив штурвал, так само пригнувшись перебіг на ніс й відсунув кореспондента:

— Ану дай...

Загримів кулемет. Юрій стріляв по бортах — під ватерлінію, й сплески веселими зайчиками стрибали під ворожі ілюмінатори. Щось ворухнулося на кормі, вгору піднеслася палиця з чимось білим. Капітан взяв трохи ліворуч й прострочив підозріле місце двома довгими чергами — хрест-навхрест.

Ворожий корабель потроху нахилявся на лівий борт. А ще — здригався й тремтів, як жива істота, й хіба що не кричав від болю. Але за мить... Мабуть, вода там, всередині, позамикала контакти й потопаюче судно заволало гудком — довго, пронизливо та розпачливо — наче плакало.

Юрій скривився й ще одною чергою зніс якийсь пристрій на даху надбудови. Сирена змовкла. Корабель востаннє гойднувся, остаточно похилився набік й з дивним звуком сховався у шапці піни.

Звук той був схожий на видих — останній, звичайно.

А за мить водою та корпусом корабля пройшов ще один звук — важкий металевий стогін.

На поверхню спливло якесь клоччя, шматки дерева, поліетиленовий пакет та чомусь пластмасова лялька — весела, розфарбована у яскраві весняні кольори. Чи то течія її несла, чи то корабель продовжував рухатись — але за хвилину її затягло під ніс, й іграшка зникла.

Машинально журналіст перевів погляд назад. Але за кормою вона не з’явилася.

— Годі стовбичити, — урвав його заціпеніння Юрій. — Давай на ніс, до кулемета! Скочимо до берега, подивимось, хто то нам так допоміг...

Чи справді, а чи кореспондентові то просто здалося, але дуже схоже було, що в голосі капітана прозвучала надія.

Та й справді — хто, крім Володимира, міг стріляти з острова по параплану? Та ще так влучно...

Звідси тягнувся ще один висновок — про те, що сам Олександр нікуди не влучив. Й це було образливо. Але логічно. Ну то й нехай, налякав — то вже непогано.

Корабель обережно підкрадався до берега. І Юрій, і Олександр ховалися — капітан за стінками рубки, журналіст — за фальшбортом — так, що лише носи стирчали. Пересторога, скоріш за все, була даремною — але хтозна? Налякана кішка мишей боїться.