Радий Радутный - Важка чоловіча робота

За островом бахнуло, в повітрі знов застогнала міна, й з похмурими думками впоралась краще за всякі інші ліки та засоби.

Вибухнуло далеко.

Юрій негайно змінив курс, потім ще раз. Логіки у маневрах тих не було — і це працювало. Другий та третій вибухи лягли на такій самій відстані... але все-таки обдурити повітряного коригувальника було важко.

Олександр зітхнув й сховався у башті. Поки що роботи йому не було.

Наступні міни падали то далеко, то близько; то вили, як відьми — й це було добре, то хурчали та бормотіли — а це вже було значно гірше; вибухи то ляскали за дві сотні метрів, то раптом гупали поруч так, що розхитували хвилями корабель.

Але напруження не було. Артилерист Волохатого вже переконався, що одним вогневим нальотом рухому ціль не накриєш, й тепер прицілювався довго та методично.

За півгодини журналіст звик і до виття, і до гупання й почав навіть позіхати.

— Готуйсь!

Голос капітана долинув крізь прочинений люк (трішечки, лише щоб чути, але у жодному разі не пропустити осколок!) — й звучав трохи дивно.

Журналіст визирнув у башточку. Корабель вийшов на траверз піщаного мису на острові й розвертався праворуч. Вороже судно непоспіхом пробувало сховатися за його протилежний, лісистий край.

Піймати в приціл його виявилося досить легко, але стріляти на такій відстані — безглуздо. Олександр чекав-чекав, потроху підкручуючи маховика горизонтального наведення, аж поки дуло не вперлось у надбудову.

— Тьху!

Волохатий вискочив з поля обстрілу. А ще через десять хвилин знов заховався за островом. Й чомусь припинив обстріл. Лише спостерігач дзижчав і дзижчав над головою. Досить дратівливо.

Дзижчання посилилось. Журналіст занепокоєно висунув голову в люк — й отетерів. Парапланерист відійшов подалі й тепер нахабно пікірував просто на корабель! Й — наче цього замало! — щось ворушив у себе на грудях, щось спрямовував чи то вперед, чи то вниз...

— Ховайсь! — загорлав капітан й сам зник за стінками рубки.

Ховатися журналістові було значно зручніше. Рубка була обшита лише тоненькими листами заліза. Олександр постукав пальцем по криці башти... й подумав, що йому все одно, як загинути — чи бути розстріляним з повітря... чи посіченим осколками міни... чи булькнути разом з кораблем, якщо повітряний пірат Волохатого вб’є або поранить капітана й корабель стане некерованим. Надії на те, що таємничий Волохатий відпустить свідка таких злочинів...

Журналіста аж пересмикнуло. Двадцять перше століття, цивілізована, майже європейська країна — й такі відверто піратські баталії посеред водосховища!

Неголосно тріснуло кілька черг. Параплан промайнув, ревучи мотором, над самісіньким кораблем й знову почав дертися вгору.

Захурчала міна. Гримнуло. Поруч.

— Цей гад, мабуть, вперся носом у берег, щоб не хитало! — долинуло з рубки. — Обережно, зараз буде товкмачити влучно! А, чорт!

Олександр визирнув — й ледь встиг сховатися. Парапланерист спочатку обстріляв рубку, потім перекинув вогонь на башту. Помітив? Так, мабуть, зверху вся палуба була як на долоні.

— Пильнуй!

Міна знову вдарила у броню, башта аж загула. Корабель почав був розвертатися, але тут-таки крутонувся у інший бік. Мабуть, збивати маневром приціл одночасно двом ворогам капітанові було досить важко.

Корабель вирівнявся й пішов прямо, не нахиляючись. Щось загриміло — наче по сходах порожню діжку котили. Журналіст обережно висунув носа — виявилось, що то Юрій покинув штурвал, скочив на ніс, причепив кулемет й спробував зустріти парапланериста по-своєму. Але знов захурчала міна, капітан кинувся на палубу, розпластався, майже розтікся по ній — і вчасно.

Журналіст теж встиг пригнутися й потягти за собою люк, тож вибуху не побачив, але по тому, як підкинуло корабель, стало зрозуміло. По нерухомій мішені каноніри Волохатого стріляли значно краще. Та ще з місця, та ще з коригувальником.

Від такої несправедливості хотілося плакати.

Олександр знову прочинив люк. На диво, Юрій, навіть не поранений, вже підскочив з палуби й біг до рубки. Покинутий кулемет так і залишився теліпатись на шкворні. Можна було б, звичайно, вискочити й стати до кулемета...

Але журналіст твердо знав, що у рухому повітряну мішень він зможе влучити хіба що випадково. Та й мішень навряд чи поводила б себе нерозумно — завбачивши, що основну увагу тепер приділяють їй, піднялася б тисячі на дві метрів... не забувши повідомити Волохатого, що башта спорожніла.