Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Зверху посипалось скло — просто у волосся. Журналіст прикрив маківку руками, зачекав, поки потік уламків ослабне, й підвів голову. Виявилось, що з командирської башточки вибило майже усі склоблоки.

Натомість тепер можна було з неї щось побачити. І кореспондент, звісно, не втерпів.

Корабель Волохатого заходив з лівого борту. І стріляв, не вгаваючи.

Втрачати було нічого. Олександр знову кинувся на місце навідника й гарячково закрутив маховик. Дуло гармати повільно поповзло ліворуч. Мабуть, рух той не залишився непоміченим, бо ворог аж наче стрибнув вперед й швидко опинився у мертвому секторі.

Отак. Журналіст не встиг навіть почати прицілюватись.

— Юрко! — кореспондент зопалу майже по груди висунувся над люком. — Розверни трохи ліворуч!

Чи почув його капітан, а чи сам здогадався — але краєвид у прицілі повільно поповз вбік. Не менше, ніж через десять секунд з’явився спочатку борт, потім ніс агресора.

Мабуть, капітан ворожого корабля подумав, що Юрій хоче втекти — бо більше не маневрував, а просто збільшив швидкість й нахабно пер навздогін. Звісно, не припиняючи обстрілу.

Міна знову вдарила в башту, у вухах загуло, й Олександр тицьнув ногою в педаль — більше від несподіванки, аніж справді бажаючи вистрелити.

Промазав. Слабкий, невиразний сплеск зблиснув далеко ліворуч від цілі.

Журналіст вилаявся. Чесно кажучи, він навіть сам здивувався б, якби влучив.

Гільза лунко вдарилася об дно.

По снаряд довелося лізти на протилежний край башти.

Знову вдарила міна, все навкруг струсонулося, Олександр мало не упустив з рук снаряд, прищемив пальця й знову вилаявся. Чомусь попасти носиком у казенник з першого разу не вдалося.

Ворожий корабель сам заїхав в приціл, журналіст натиснув спуск, у затворі щось лунко клацнуло... і все. Пострілу не було.

«Можуть бути осічки» — згадалися слова Володимира. Якби він ще показав, як витягати осічний заряд...

На перескакування з місця на місце, витягання та заряджання пішло мало не дві хвилини, й під час прицілювання ворог вже затуляв мало не половину поля зору.

Промазати було важко. Але знов гримнув вибух, корабель гойднуло на хвилі й Олександр примудрився загнати снаряд у воду — якраз перед носом у ворога. Хтось у яскравій хустині навіть вискочив на палубу й помахав кулаком.

Гільза, що впала на підлогу, була гаряча — аж на відстані чулося. Й страшенно смерділо порохом.

Наступний снаряд взагалі не схотів лізти в казенник, журналіст пхав його так і сяк, потім кинув на підлогу й мотнувся по інший.

Ворог за цей час ближче не підійшов.

Бахнуло!

Польоту снаряда, Олександр, звичайно, не бачив; не побачив й звичного вже білого сплеску, й зопалу подумав, що загнав снаряд в небо... але тут з ворожого носа бризнули на всі боки іскри, уламки, якесь клоччя й шмаття — й журналіст радісно загорлав:

— Влучив! Їй-богу, влучив!

Гільза відскочила невдало й зачепила його по нозі.

Наступний снаряд наче аж сам скочив у казенник, руки самі довернули башту трохи ліворуч, постріл...

З надбудови на переслідувачі розлетілося скло. Корабель круто розвернувся ліворуч, нахилився — аж щось по палубі покотилося. Хтось скочив до рубки, сховався у ній, зачинив двері... корабель вирівнявся.

Але наступна міна лягла далеко позаду.

Журналіст вистрілив знову — й промазав. Наступний капсуль теж дав осічку — довелось витягати. Поки Олександр вовтузився, міни знову підібралися ближче, але він знову влучив у ніс — й обстріл припинився.

Корабель Волохатого розвернувся, викотився з зони обстрілу й почав досить швидко збільшувати дистанцію. Олександр висунувся з люка.

Палубу важко було впізнати. Жодного скла у рубці вже не було. Капітан чи то сидів на чомусь, чи то просто присів, щоб менше висовуватись — над металом здіймалася лише його маківка. Пошматований осколками рятувальний пліт настовбурчився пінопластом. З правого борту зірвало леєр — й він теліпався за бортом, наче екіпаж збирався ним когось ловити — не менше, аніж кита.

Пробило димар. Власне кажучи, він був суто декоративним, для вихлопу служила невелика трубка, але чомусь саме ця, невеличка пробоїна впадала у вічі.

Руки кореспондента натрапили на щось гостре. Він опустив очі — якраз біля командирської башточки з криці було вирвано великий шматок й гострі краї вирвочки задралися вгору.

«Ще б на десять сантиметрів ближче...» — подумав кореспондент, але продовжувати думку не став. І так зрозуміло було, що тонкий метал люків прямого влучання не витримав би.