Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Кореспондент оглянувся — капітан у рубці гарячково крутив штурвал й корабель відчутно нахилився ліворуч.

Повітря завило. Звук був пронизливим й неприємним.

Бабах!

Міна впала попереду, й попереду ж дзенькнуло вибите скло. Корабель нахилився ще дужче й котився тепер широким колом, обминаючи острівець збоку.

— Він за островом! — висунувся з рубки капітан. — Будьте напоготові, я спробую вискочити й несподівано розвернутись!

Знову почулося вже знайоме виття, але до нього додалося щось схоже на незадоволене фиркання.

— Ховайсь!

Міна лягла поруч з бортом, й вперше з початку обстрілу піднята вода залила палубу. Дзенькнуло ще десь. Цього разу звук був інакший — наче консервні бляшанки зіткнулися. Лише одна з бляшанок була велика, й бриніла довше й потужніше. Мабуть, то осколок влучив у башту.

Дизель ревів. Корабель сунув, задерши носа, майже як моторний човен, й лишав по собі таку хвилю, що хоч дошкою для серфінгу по ній їдь.

— Ти не дуже висовуйся, — порадив журналістові Володимир. — Осколків у міни багато, й летять на всі боки. А тут, усередині, не страшно... хіба що люки...

Він теж спустився й зачинив за собою люк.

— Тепер і крізь люк не залетить.

Бахнуло знову. Журналіст не зміг визначити, де саме, й чи близько. Але хоча б дзвону вже не було.

— Бач, як наш капітан маневрує, — задоволено пробурчав Володимир. — Чорта з два влуч...

Гримнуло так, що Володимир, мабуть, язика прикусив. Башту струсонуло так, що з укладки вилетіло кілька снарядів. Один гепнув кореспондента по гомілці, інші просто почали стрибати й кататися унизу.

— Влучили!

Крім язика, постраждав ще й лоб Володимира — мабуть, приклало об щось. Можливо, об приціл.

«Добре, хоч око не вибило.» — машинально подумав кореспондент.

— Просто в башту попали! — повторив Володимир вже спокійніше. — Бач, яку гарну крицю німці робили!

Потім подумав й навіщось додав:

— Поки у них нікель був.

Останньої фрази журналіст не збагнув, але тут поруч прогримів ще один вибух, корабель нахилило, й стало не до уточнень.

— Увага! — глухо долинуло знадвору.

— Га? — Володимир нашорошив вуха, знову припав до прицілу, вилаявся й відчинив люка.

— Зараз буде поворот! — вже виразніше долетів голос Юрія.

Бахнуло знову — подалі. Корабель почав нахилятися в інший бік.

— Он вони!

Володимир припав до прицілу й гарячково закрутив маховики. Казенник швидко посунув донизу.

— Feuer!

Бахнуло.

— Lage... тьху, чорт! Заряджай!

Володимир знову висунув голову в люк й втупився в щось невидиме. Тривало те довго, кореспондент встиг зарядити гармату, знудьгуватися й навіть підвестися.

На обрії, майже зливаючись з зеленню чи то ще одного острова, чи то берега, виднілося крихітне з такої відстані судно. Коли журналіст визирнув, над ним якраз промайнула й зникла малесенька хмарка.

Володимир миттю сховався, й журналіст теж вирішив за краще пригнутися.

Виття. Шелест. Вибух!

Міна вдарила у корму, перед баштою. Металевого дзвону не було — натомість по криці наче пилкою провели. Аж мороз по шкірі пробіг.

Володимир знову висунув голову:

— Юрчику! — розпачливо заволав він. — Нічого не вийде! У мене на далекомірі — сім кілометрів! Підходь ближче!

Гримнуло ще раз, й до журналіста долинуло лише коротке:

— ...ю мать!

Корабель знов нахилився, аж екіпаж башти на стінки поклало. Тепер Юрій, мабуть, намагався плисти зигзагом, щоб збити ворогові приціл. Міни вибухали то з одного, то з іншого боку, але досить далеко.

— Еч, мерзотник! — захоплено прокричав Володимир. — Додумався ж! Мале, легке, а стріляє на сім кілометрів!

— А ми? — перепитав журналіст. Чомусь він був впевнений, що гармата повинна стріляти набагато далі за міномет.

— А ми — лише кілометри на два... — вже не так радісно сказав Володимир. — Цебто, можна й далі, але мимо цілі. Ну, якщо постаратися, можна спробувати на три...

Журналіст чомусь відчув не злість, і не страх, а люту образу. Страшенно образливо було мучитись, пірнати, працювати, бабратись у багні та різати руки — й отримати зброю, яка поступається зброї супротивника втричі. Крім того, мабуть, з мінометом не було стільки мороки.

Володимир зненацька вискочив з башти й, пригинаючись, кинувся до салону. Журналіст провів його здивованим поглядом. Але вже за мить мало по лобі себе не ляснув — Володимир біг назад із біноклем.

Застрибнув у башту. Висунувся — трошечки, аби лише бінокль був над краєм. Покрутив окуляри. Й розпачливо загорлав: