Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Не ти перший, не ти останній, — розповідав той. — Он, у війну, був випадок — німці потопили корабель у Севастополі, «Ташкент», здається, хороший такий корабель, італійської побудови... Ну, зайняли Севастополь, послали туди фахівця, щоб подивився, чи не можна підняти. Той поліз. Дядько, до речі, був досвідчений, справжній професіонал. Але з того «Ташкента» вилетів, як корок із пляшки, навіть декомпресію не пройшов! Й спускатись відмовився. Й у висновку написав, що так і так, комуністами на кораблі залишені духи, які заважатимуть підйому судна. А що таке? А просто в ілюмінаторі застряг вбитий матрос, його течією колихало, й здавалося, ніби він честь віддає. Хіба мало потопельників в морі та в річці, й у водолазному обладунку, й голих... Й радянський водолаз по війні, до речі, так само лопухнувся перший раз, але потім таки себе пересилив...

— Ага, і я читав щось таке... — несподівано згадав журналіст, і навіть повеселішав — аж поки не дотямив, що, по-перше, ніяка течія не змусить мертвого водолаза тупцювати свинцевими калошами по палубі, по-друге — фашист-підводник, сказано ж, був зовсім не новачок й з трупами під водою стикався; й по-третє... Третя думка була неможливою, але дуже логічною:

— А чим власне відрізняється мертвий водолаз від окопного Івана, примари над старим вогнищем, «того, хто в скалі сидить» та інших явищ, яких теоретично бути на світі не могло...

Однак у цій подорожі вони чомусь траплялися.

Виважити обрубок бака над водою виявилось досить складною задачею. За кранові стріли знову використали два дерева, а за двигун — дві ручні лебідки. Конструкція опиналась, присмоктувалась до води, наче присоска, потім навпаки — вистрелила собою вгору, мало не обірвавши троси; ляснула в воду знову й все почалося спочатку. Нарешті Олександр допетрав вибити оглядове скельце, бак перестав комизитись й завис над кормою.

— Та я, чесно кажучи, просто так його вибив, — пізніше признався кореспондент. — Навіть не чекав такого результату...

Признаватися навіть самому собі, що насправді йому просто страшно було зазирати у те віконечко, було соромно.

Корабель підвели кормою вперед до завислого бака, теж розіп’яли на чотирьох тросах й почали маневрувати. Збоку те, мабуть, нагадувало ворушіння павука в павутинні — ту линву попусти! цю натягни! дужче! ох, ні, забагато! попускай... попускай... попускай... о, а тепер оту!

Нарешті примудрилися натягнути усі чотири. Бак висів просто над отвором й лише трохи розхитувався — туди... сюди...

А ще корабель раз по раз підкидало на хвилях й складалося враження, ніби обидві конструкції щосили намагаються не доторкнутися одна до одної.

Почали опускати. Виявилось, що бак на висоті метра над палубою — це одне; а на висоті десяти сантиметрів — зовсім інше. Заважало буквально все — поручні, виступи, надбудова... Журналіста збило з ніг, протягнуло задом по жорсткому настилові, відчутно притиснуло до надбудови. Володимир вивихнув пальця, вилаявся, але бака не відпустив:

— Попускай!

Попускала Олена. Виходило те в неї непогано, лише раз по раз доводилось бігати з одного борту на інший й крутити то одну лебідку, то другу.

На дизель наслали кілька товстих дощок та розперли їх у борти. За капітанським задумом, бак, мабуть, повинен був стати на них, як постамент, й зачекати, поки на постамент не начеплять зверху ще й пам’ятника — цебто башту. Й, мабуть, це був перший постамент в історії архітектури, який тому наміру опинався, та ще й так активно.

Опустили.

Бак стояв на деревинах й лише похитувався, коли корабель гойдало на хвилях. Починалася друга частина операції.

— Крути!

Олександр крутив. Знову зарипіли троси, поволі виринаючи з води. Хвилі почали спотикатися на чомусь масивному, що піднімалося з дна посеред бухти. Корабель, наче стривожений пес, вісунувся трохи далі.

Щось кругле, темне й масивне показалося над водою.

Як не крути, як не обманюй себе — але журналістові було страшно. Мертве залізо, створене для того, щоб убивати, загинуло саме — а тепер оживало.

Як зомбі.

Башта виявилась нахиленою вперед — мабуть, тому, що гармата переважала, й здавалося, що цей труп, що його піднімають, нахилив голову — але зараз підніме її і втупиться в очі мертвим поглядом мертвих зіниць.

Нічого не сталося.

Залізяка піднялась над водою й повисла, обтікаючи, як мокра ганчірка. Під кругом башти звисав якийсь мотлох — якісь кріплення, полички, два сидіння... Все мокре, брудне та завішане водоростями — мабуть, начіплялося, поки тягнули.