Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Попав.

Блимання з того боку стало якось різкішим та злим, й від цього нерозбірливим.

— ...спочатку просто втопити але раз така дурня то спочатку повідрізаємо все що можна...

— Відрізалка у вас для цього мала а хто кого потопить ми ще подивимось бо у нас тут...

— Не здумай про танки! — виник поруч Володимир й тицьнув йому під ніс кулака.

— ...усі сміються а ви краще своєму ішакові відріжте бо інакше він вас насмерть за...

— Гей! — рикнув капітан з рубки. — Ану стоп!

Журналіст зопалу ще раз блимнув прожектором, й капітан повторив:

— Стій, кажу. Вони радар вимкнули.

Володимир знову бозна-як опинився поруч й запитально подивився на капітана.

— А ми у відповідь, — розважливо сказав Юрій. — Змінимо курс, а трохи пізніше запустимо імітатор.

Дизель ревів, як чорт. Мабуть, вперше за весь час подорожі капітан запустив його на повну потужність. Звичайно, багато швидкості те не додало — але все-таки пінистий бурун під носом кораблика помітно підріс. Й на хвилях тепер не плавно підносило-опускало, а добряче трусило.

Володимир порився серед мотлоху, зваленому в салоні, й витяг бухту чогось схожого на дріт у товстій пластиковій ізоляції. Але виявилось, що ізоляція несиметрична — й на розріз дріт видавався якимось трикутним, та ще й із западиною з одного боку.

— «Імпульс», — коротко пояснив Володимир, але зрозуміліше не стало. — Тягни приблизно чотири метри.

Журналіст слухняно потягнув — дріт виявився досить важким й гнувся погано.

Володимир відтяг витягнутий кінець від котушки й почав розкладати його на палубі, біля корми. При цьому він весь час слідкував, щоб западина дивилася вниз, до палуби. Виходило щось на зразок кільця трохи більше метра у діаметрі.

— Ховайсь! — сповістив Володимир через деякий час. Олена була в салоні, капітан в рубці, журналіст знизав плечима й собі напівспустився в салон. Володимир щось підпалив й сам хутко заховався за надбудову.

Гримнуло!

Власне, вибух був не дуже потужним. І спалаху майже не було. Й досить легко розвіялося кільце диму. Просто все це було так несподівано, що кореспондент не втримався на трапі й ганебно гепнувся задом об підлогу салону.

Але найобразливішим було те, що Олена спостерігала те невдале приземлення й тепер відверто сміялася.

— Вилазь! — Володимир зазирнув до приміщення з іншого боку, посміхнувся, похитав головою й повторив. — Вилазь! Почалася робота.

Вибух утворив в палубі майже правильний круглий отвір. Але де-не-де кумулятивний струмінь чи то не прорізав товсте залізо, чи вдарив навскоси, й вийшло, що отвір накритий подобою люка, й люк той тримається на кількох досить широких смугах.

— Пилку в зуби — й вперед! — коротко пояснив Володимир, а сам знову подався в салон. Журналіст зітхнув — й приступив.

Пиляти було важко. Проріз, що здалеку видавався практично рівним, зблизька мав вигляд рваної рани. Полотно весь час застрягало, рама ножівки билася об краї, й розріз майже не просувався.

Журналіст помучився з півгодини, потім плюнув й пішов до Володимира — скаржитися.

— Ну то болгарку візьми, — знизав плечима той. — Ну що ти, справді, як дитина мала?

Кореспондент хотів огризнутися й сказати, що досі спеціалізувався по більш інтелектуальній праці, потім згадав жалісну посмішку Олени, зціпив зуби й пішов підключати болгарку.

Інструмент рвався з рук, розріз виходив ще більш нерівний, але просувався помітно швидше. Щоправда, якось не менш швидко сточилося вже два диски. Олександр подався був і по третій, коли прийшов Володимир, похитав головою й сказав:

— Ти диском всередину не заглиблюйся. Ти поверху ріж. Бо, по-перше, він так сточується швидше, а по-друге, може й розірвати.

Сказав — та й пішов, й журналіст не встиг навіть послати його подалі з невчасними порадами. Але не встиг, й від злості зробив навпаки — заглибився диском майже до половини.

Болгарка здригнулася й вистрибнула з рук. Щось боляче вдарило Олександра по лобі. Гарячі іскри запорошили очі й миттю засліпили. Згарячу журналіст тицьнув рукою на звук — й відчув пронизливий біль у пальці. Дзижчання стало голосним й деренчливим — наче болгарка у щось вперлася й почала з вереском його гризти.

І враз лемент зник.

Журналіст так-сяк продер очі — точніше, поки що лише одне, ліве. Поруч стояла Олена й тримала у руках шнур. Болгарка ще крутилася, але знесилено, на останніх обертах, час від часу порикуючи, як підстрелений дикий звір. З диску було вищерблено чималий сектор, й кореспондент навіть знав, у який бік той уламок відлетів.