Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Стара. Його ж вже дістали.

— Не його.

Капітан з помічником знову перейшли на телеграфний режим. Журналіст лише здогадуватись міг, що Володимир висловив припущення, ніби мапа застаріла, а капітан сповістив, що у річці Гнилий Тикич лежить ще один танк, такий самий, як той, що вже витягли.

— А це?

— БА-10.

Володимир засопів.

— А це?

— Угу, — задоволено сказав Юрій. — Якраз те, що ти думаєш.

— Ausfurung?

— Ну.

— Півтора мільйони, — простогнав Володимир. — Хай йому чорт!..

Й, зустрівшись із трохи отетерілим поглядом журналіста, коротко пояснив:

— «Тигр».

Потім взяв себе в руки й знову втупився в мапу:

— Так-так... двійка... ще тридцятьчетвірка... тю, Т-26!.. О, копійка! А я думав, їх тут не було!

— «Копійка» — це що? — пошепки запитав журналіст — невідомо в кого, й аж здригнувся, коли капітан відповів:

— Panzer І. Ausfurung B.

— О!

Цього разу «о!» було вимовлено з геть інакшою інтонацією. З певною натяжкою її можна було б назвати переможною.

Володимирів палець впирався в нічим не примітну позначку.

— Panzer III. Ausfurung H.

— Годиться? — навіщось перепитав журналіст.

Копачі подивилися на нього з вже знайомими виразами на обличчях.

З’ясувалося, що до визначеного місця було досить далеко — п’ять-шість годин ходу.

— Та й то... за сприятливих обставин, — досить туманно пояснив Володимир. — І декому з нас доведеться добряче попрацювати за цей час. І я навіть знаю, кому...

Він демонстративно зітхнув, потім поглянув на кореспондента з виглядом, який можна характеризувати так: безнадійна надія.

— Чуєш, хлопче, а може, ти раптом морзянку знаєш?

«Та я знаю, що не знаєш, — написано було в його погляді. — То я просто так питаю, а раптом?»

— Раптом знаю, — спокійно відповів журналіст.

Добре, що Володимир не мав у руках ніякої залізяки — впустив би на ногу! Виразно чмихнув Юрій. Десь позаду засміялась Олена — і вперше за весь час знайомства кореспондентові стало приємно — сміялися не над ним.

— І звідки? — не скоро оговтався Володимир.

— Та дід колись навчив, — недбало згадав Олександр. — Робити було нічого.

Володимир сказав «гм» й на деякий час примовк.

Кореспондент вже хотів запитати, кому й на біса здалася морзянка, але відповідь надійшла раніше. Й з геть протилежного боку.

Темрява блиснула гострим, колючим світлом.

Невідомий прожекторист навів своє знаряддя трохи невдало — основний промінь бив сильно вбік, але й бокові спалахи читалися цілком виразно.

— Чого рота роззявив? — підштовхнув Володимир кореспондента. — Ану, читай. Подивимось, чому тебе дід навчив.

— Ну що кома хлопці кома в штани вже наклали знак питання, — машинально переклав журналіст.

Замислився. Сказав — вже від себе:

— Що за дурня?

— А молодець! — Володимир знову поглянув на нього з повагою. — Швидко читаєш.

Прожектор заблимав знову.

— Що кома гамна в роти понабирали знак запитання.

Машинально Олександр переклав і це.

Володимир коротко реготнув.

— Гей, Юрчику,— гукнув він капітанові в рубку. — А здається, вони теж вирішили час потягти!

— Ну то нам воно на руку! — почулося з темряви. — Постав Сашка, хай відповідає!

— А що відповідати? — все ще не зрозумів журналіст, коли Володимир підвів його до прожектора.

— А що хочеш! У такому ж стилі! Вони час тягнуть до ранку — і ми будемо. Ми капость замислили — і вони, мабуть, теж.

Він трохи помовчав й додав:

— Будемо, як коти — нявчати, харчати, шипіти, а в бійку не кидатися.

Подумав ще трохи й уточнив:

— Поки що. А вранці — подивимося. Ну давай, давай, морзянь що-небудь! Бо ще нападуть просто зараз — а воно нам треба? Давай, давай, уяви, що ти головний редактор газети і ведеш літературну полеміку з конкурентами...

Журналіст дав.

Тези про гімно чи то в штанах, чи то в роті було вичерпано швидко — кореспондент аж сам не сподівався. Натомість тему про нетрадиційні сексуальні стосунки він почав першим. Прожекторист Волохатого відповів цікавим пасажем у галузі порівняльної анатомії — цебто Олександра з павіаном, макакою та, чомусь, дикобразом. Порівняння також в основному стосувалися сексуальної сфери.

Непомітно перейшли і на родичів — як по жіночій, так і по материнській лінії.

— Ти про зоофілів, про зоофілів скажи! — бовкнув під руку Володимир. — Про пасивне! Про те, що вони там у себе ішака навмисне возять, щоб він їх той! І скажи, що ішак має довгі патли!

Журналіст якраз почав про «смердючі шкарпетки в ніс» — але послухався, й згадав активного ішака з пасивним екіпажем.