Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Тепер ставай сюди!

Нога дівчини ковзнула по його щоці... плечі... грудях... просто перед очима промайнула гладенька шкіра стегна... Журналіст опустив руки — й на маківку йому лягли пружні груди.

— Відпускай, далі я сама!

Він розчепірив замок, дівчина ковзнула вниз (груди по губах!) й опинилася поруч.

Майже в його обіймах. Чоловічі долоні самі лягли їй на стегна. Груди притискалися до грудей. Губи її, трохи розкриті, — поруч з його губами. Веселі бісики у очах — поруч з його очима.

Мить тривала нестерпно довго.

— Гей, ви там поснули, чи що? — почулося з борту. — Скоріш, скоріш, у нас півгодини, не більше!

Дівчина відступила на крок, й Олександр закластися ладен був, що на її обличчя промайнув вираз легкого жалю — такий самий, як і в нього.

Олена вправно орудувала сікачем, журналіст так-сяк розібрався з сокирою. Лози оберемками падали йому в руки й кожного разу доводилося відганяти видіння — то не лоза... то струнка дівоча нога... а це рука... а це талія... Всі звабливості належали, звичайно, Олені.

— Ну, що там? — зверху звісився капітан, окинув поглядом всю маскувальну споруду, скривився, потім махнув рукою й наказав всім забиратися на борт, залізти в каюту... поглянув на їхні вибабрані у багнюці ноги, ще раз махнув рукою — «залізти в душ й сидіти там не менше двох годин, а може, й більше!»

Назву «душ» слід було розуміти розширено. Насправді душем називалася вигородка в машинному відділенні. Вода поступала з системи охолодження дизеля, під час роботи — гаряча, деякий час після зупинки — тепла, а за годину — то така сама, як і за бортом; а стікала через вузенький, брудний, весь у мастилі, шпігат.

— І носа не висовувати! — гукнув їм ще раз зверху капітан й брязнув люком. — Щонайменше, дві години!

Дизель був теплий, але металом чомусь не смердів.

— Ну що? — дівчина скинула шорти, покрутила їх у руках — грязюки на них, здавалося, було більше, аніж тканини, потім взялася за трусики. Журналіст відвернувся.

За спиною дзюрчала вода, час від часу плескалася то об метал, то об щось м’яке. Олена пирхала та терла шкіру так, що вона аж порипувала. Щось викручувала. Щось наспівувала. Журналіст стояв мовчки, боячись поворушитися, й жодна думка не крутилася в голові. Навіть дихання стало ледь помітним й уривчастим.

— Ой! — почулося ззаду.

— Що трапилося?

— Допоможи!

Олександр рвучко оглянувся — дівчина скрутилася у кутку, схилившись над чимось. Волосся струменями було розкидано по спині. Круглі сідниці блищали у напівтемряві.

— Що там?

— Тільки не смійся... — Олена підвела голову й поглянула на нього через плече. — Нога у шпігаті застрягла.

Журналіст посміхнувся. Ступив крок й теж нахилився над діркою. Перед очима знову промайнули гладенькі стегна.... круглі коліна... витончені литки... невеличкі зграбні ступні з маленькими пальчиками...

Він обережно взявся за ніжку, звільнив її з пастки й піднявся. Місця було обмаль навіть для одного. Груди дівчини знову притискалися до його грудей. Очі дивилися в очі.

— Бідолашний! — Олена ніжно погладила його по щоці, поклала руки на плечі й притислася усім тілом. — Я тебе зовсім замучила забаганками?

Руки кореспондента самі собою лягли на її талію, ковзнули вниз, стисли сідниці. Дівчина заплющила очі й глибоко зітхнула.

Вони кохалися просто під струменями води, й шкіра Олени були гладенькою та слизькою. Як фотоплівка. Кожен доторк збуджував обох, й кожне ковзання, кожен рух нагнітали те відчуття. Її довге волосся липло до тіла. Щоб поцілувати груди, доводилося його відгортати, а щоб дістатися губ, то взагалі продиратися крізь ті хащі, і це теж збуджувало. Щоб дістатися лона, доводилось ковзати губами всім її тілом, від лоба до самого низу, і у той самий час Олександр відчував, як її губи ковзають його тілом.

Вигиналася дівчина так, що раз по раз журналістові здавалось, ніби кісток вона зовсім не має.

Перший раз непомітно перейшов у другий... третій... серце шалено калатало й рвалося з грудей, не вистачало повітря, але хотілося ще... ще... ще...

— Гей! — щось лунко брязнуло в люк й прогуркотіло капітановим голосом. — Можна вилазити. Та й повечеряти було б непогано!

За вечерею журналіст весь час чекав неприємностей. Але дівчина поводила себе, наче нічого й не трапилося, капітан наминав картоплю й прикладався до пляшки з пивом, а Володимир, навпаки, був неуважним й наче весь час до чогось прислухався.

— Ні, — нарешті не витримав він, й у кореспондента аж серце стислося — «ой що зараз буде!».