Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— А може, він збирається когось на нас напустити? У шлюзі? — Володимир був явно чимось добряче збуджений.

— Навряд, — спокійно пробасив капітан. — Що він цим досягне? Затримає нас на пару днів? Ну, на тиждень? Я думаю, він хоче зі мною розібратися остаточно.

— Гм.

Цього разу гмукнув Володимир, але й кореспондент ладен був видати такий самий звук, бо перспектива йому геть не сподобалася.

«Але ж цікаво... — думалося йому сьогодні якось уривками. — Він сказав „розібратися зі мною“. Не „з нами“. Саме „зі мною“».

— І які наші плани? — по тривалій паузі мовив Володимир. — Голос його теж помітно змінився.

— Такі самі, як і були, — відрубав капітан. — А зараз — шлюз.

Шлюз виявився могутнью ущелиною з вогкими, темними та шерехуватими бетонними стінами. У них було чи то відлито, чи видовбано ніші з поплавками (кожен на кілька кубів обсягом) на рейках. До одного з таких поплавків прилаштувався й корабель, слідом запливла випадкова моторка й замурзаний сірий буксир.

Капітан стояв на кормі, й Олександр ладен був закластися, що руки він тримає неподалік від ящика з кулеметом.

Вода здригнулася й швидко почала спадати. Судна покірно рушили вниз, але з борту здавалося, ніби процес іде навпаки — просто бетонні стіни раптом почали рости, підніматися, й коли-небудь зімкнуться над головою.

Ворота шлюзу розімкнулися з важким стогоном, наче якесь чудовисько ворухнулося під землею.

Корабель виводив з коробки Володимир, а капітан так і простояв весь час на кормі.

Але нічого не трапилось, й Олександр перевів дух. Наскільки він зрозумів, так само відчували себе й інші члени команди.

Крім, хіба що, Олени...

Думка про дівчину різонула серце новою хвилею смутку та заздрощів... й лише тоді журналіст здивувався, що сьогодні її чомусь не видно.

«Стюардеса» визирнула з салону лише опівдні, вигляд вона мала досить пошарпаний.

— Ой, пробачте, хлопці, — потягнулася вона так, що груди випнулись, й Олександр поспіхом відвів погляд. — Щось сьогодні зі мною не те...

«Знаю я, що з тобою не те...» — з гіркотою подумав кореспондент... потім перевів очі на капітана — той мав вигляд бадьорий, як завжди, й годі було й думати, що цю ніч він, мабуть, зовсім не спав.

— Та нічого, — Володимир відмахнувся від вибачення, як від комахи. — Звари он кави та глянь у шафі, здається, там якесь печиво завалялося...

Втім, навіть нашвидкуруч дівчина примудрилася зготувати ще й якісь бутерброди, а кава була вже звично чудова.

Майже одразу за шлюзом Дніпро почав розступатися, розступатися... й уже за годину лівий берег здавався лише натяком, смужкою туману над обрієм, а правий — навпаки, здіймався кручею й давив — якщо не авторитетом, то можливістю засідки.

Мабуть, з цих міркувань Володимир кишнув кореспондента з штурвалу, зірвав корабель із фарватеру й рішуче повернув носом у бік моря. Звичайно, до справжнього моря водосховищу було досить далеко, але про це добре було думати, дивлячись на карту... а не з борту крихітного, на двадцять тон, суденця.

Хвилі одразу збільшились... спочатку вдвічі, через деякий час — ще раз вдвічі й зараз кораблика вже кидало так, що кореспондента почало нудити, а в салоні знову гепнувся мотоцикл.

— Припни його там добряче! — гукнув з носа капітан, навіть не оглянувшись.

Кореспондент зітхнув й поплівся виконувати.

Від запаху бензину відчуття нудоти посилилось, руки не слухались, а тут іще корабель підкинуло на особливо підступній хвилі, журналіст мало не опинився під мотоциклом...

— Давай допоможу...

На Олену хитавиця, мабуть, не діяла зовсім — бо вона швендяла по салону жваво й моторно, щось цокотіла при тому, встигала й нахилятися в протилежний бік, коли корабель тільки-но починав хилитися сам, й вчасно виправлятися, і взагалі... Дивлячись на неї, й журналіст відчув себе краще.

Поставити мотоцикл разом й справді виявилось значно легше. Дівчина примотала руль якимось хитрим вузлом до одного трапу, заднього багажника — до протилежного, натягнула мотузки — і все, машина завмерла, як коняка у стійлі.

— Бідолашний! — Олена лагідно погладила кореспондента по щоці. — Вочевидь, теж уночі не виспався.

Й сама не помітила, мабуть, як його аж зсудомило.

«Та що ж це робиться... — лаяв сам себе Олександр, ледь притамувавши бажання поцілувати ту руку. — Ну дівка... ну гарна.... ну трахається, мабуть, непогано... сам бачив... але щоб отак-от... ну просто закоханий семикласник!»

Бозна чому йому спав на думку саме семикласник. У сьомому класі він ще не цікавився дівчатами, та й взагалі... навіть пізніше, ставлення його до жінок було якесь утилітарне — переспати... отримати задоволення... або ще нехай порядок наведе в хаті. Кілька разів йому доводилось спати з жінками також з корисливих міркувань — в основному, аби дістатися до якоїсь добряче прихованої інформації. Втім, кожного разу виявлялося, що інформацію приховано не так вже й добряче...