Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Ого!

— Та, то ще нічого... Але ти пиши, пиши, мені ще помилки виправляти.

— Чого це ти думаєш, що будуть помилки? — аж образився журналіст.

— Аякже! — засміявся Володимир. — Я вашу братію знаю. Як не перевіриш — так і вилізе. То кулемет калібру п’ятдесят міліметрів, то трупна отрута, що пороз’їдала деталі радіостанції. То атомна начинка у танка...

— Яка ще атомна начинка? — похмуро перепитав Олександр. — А про п’ятдесят міліметрів, то я просто... помилився. Я прекрасно знаю, що таке п’ятдесятий калібр.

— Угу, — охоче згодився Володимир. — Але пів-Києва вже посміялось... Про трупну отруту — то ще один... аматор... написав.

На «аматорі» журналіст аж зубами скреготнув.

— ...А «атомна начинка» — то якась дівка надряпала, забув уже прізвище... Суть статті така — з Т-72 зробили аварійну машину для залізниці, а вона приписала йому, по-перше, оту атомну начинку, а по-друге, бензиновий двигун.

— Так то ж дівка, сам кажеш... — все ще похмуро пробурчав кореспондент — але крадькома повернувся на сторінку вгору й поставив біля дрезини знак оклику — «перевірити, чи на бензині працюють ті дрезини, що ночами по метро пересуваються... і чи взагалі використовують їх супрівці?»

Але з таким консультантом, як Володимир, писалося непогано, й журналіст знову повернувся до тексту:

«Але все це справи матеріальні. А уявіть собі, якого болю завдають чорні копачі духу й кісткам наших предків! Я розумію, що мертвим вже все одно... але уявіть, люди, що ви відчуєте, коли хтось вночі прокрадеться на кладовище й потривожить, сплюндрує, викопає з землі прах ваших батьків! Або дідів! Або взагалі будь-яких родичів! А чим ті родичі відрізняються від тих, що пролежали у землі трохи більше?!

Я був у одному з таборів тих грабіжників. Я бачив, як варварськи вони ставляться до кісток. Я бачив чорний прапор із черепом, бачив і справжні черепи, недбало згорнуті лопатою з дороги, під кущем — щоб не заважали. Я бачив моторошний та огидний ритуал, яким супроводжують копачі свою чорну справу. Я бачив... та годі! Я не буду розповідати докладно! Просто повірте мені, читачі, — все те гидко, обурливо та принизливо. І я закликаю правоохоронні органи, я закликаю службу безпеки та митницю, я закликаю установи, що контролюють наукову діяльність, я закликаю всіх вас, громадяни — годі! Годі крізь пальці дивитись на чорну справу, яка робиться у нас перед очима! Треба покласти їй край!»

— Занадто патетично, — поморщився Юрій. — Особливо в кінці. Розраховано на пролетаря або артиста, які шлунком і серцем думають. Але нічого, хай буде... Тепер ще бажано розрахувати все так, щоб вийшла ця стаття десь за день-два до нашого відплиття. Так, щоб ворушитися почали, відповідно, через день-два опісля цієї знаменної події...

— М-да... — сказав Олександр, відкидаючи вбік чергову газету. На столі вже валялися якісь «вєдомості», чиясь «правда», щось пов’язане з датою і ще щось, пов’язане одночасно з вістями та пізньою годиною.

Інші учасники експедиції вже ту макулатуру прочитали й тепер мовчки поглядали — то на купу, то один на одного, то на кореспондента.

— А що ви на мене так дивитесь? — помітив ті погляди журналіст. — Моє — оце! А все інше — уявлення не маю, звідки взялось.

— А звідкіля ж йому взятися, — знизав плечима Володимир. — Виявляється, не одні ми такі розумні.

Кореспондент глипнув на нього й аж рота роззявив:

— А...

— Ага! — нарешті озвався і Юрій. — Однакова професійна діяльність наводить на однакові думки.

Він почухав потилицю, помовчав й додав:

— А чия була ідея, хто пам’ятає?

Звичайно, не пам’ятав ніхто. Думка про те, що варто написати статтю, яка приверне увагу до конкурентів, народилася ніби сама по собі.

— Ну що я можу сказати, — знову знизав плечима капітан. — Якщо вже так трапилось, давайте хоч конкурентів проаналізуємо, чи що...

— Як ти їх проаналізуєш, — махнув рукою Олександр. — Писалося ж, мабуть, так само, як і у нас...

Він згадав, як писалося «у нас», й поморщився.

— А хтозна, — підхопив Володимир. — Але спробувати варто. Он, кажуть, під час Другої світової у товариша Черчілля був свій астролог... він, гад, у астрологію не вірив, але знав, що товариш Гітлер вірить, й хотів знати, що саме йому підказують.

— Брехня! — відрубав ватажок.

Володимир засопів й потягся до вже переглянутої газети.

— А ось дивіться, — сказав раптом кореспондент опісля півгодинного мовчазного вивчення тих паперів. — У всіх статтях мова йде про розкопки. Ну ще ось у «вєдомостях» згадується про перевозки. Машинами!