Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Маківка. Шкіра. Судини. Нерви. Готове.

Ну, і нарешті...

Мозок був суцільною кашею, однак деякі імпульси бігали.

Прослідкувати. Сигнал. Нема. Імпульс. Нема. Нейрон. Декстрон. Оболонка. Синапс. Переплести. Артерія. Розгалужується. Ще. Ще. Ще. Ого. Ще. Тупик? Не може бути. Ага, ось. Ще. Ще. Ще. Вена.

Ххххух.

Незважаючи на вранішній холод, з журналіста градом котився піт.

Декстрон. Оболонка. Синапс. Нейрон. Синапс. Аксон. Переплести. Артерія. Розгалужується. Ще. Ще. Ще. Ще. Ще. Вена.

Імпульс. Є. А так? Є. І так. Нема. Чому. Ага, ось.

В очах посіріло. Олександр думав, що то від утоми, потім дотямив, що воно лише світанок. Ну й добре.

Аксон. Синапс. Нейрон. Синапс. Аксон. Переплести. Артерія. Ще. Ще. Ще. Ще. Вена.

Кора. Підкірка. Гіпофіз. Хіба він тут? Так, тут. Мозочок. Обережно! Що це таке? Чорт його зна. Хай буде. Перевірити. Імпульс. Є. Ще. Є. Ще. Є.

Відчуття холоду. Нерухомості. Болю.

Журналіст водночас тремтів від холоду й хапав ротом повітря, як у пустелі. Відчуття власні переплелися з відчуттями та спогадами Олени.

Холод. Спека. Нерухомість. Черви. Де? Ага, ось. Проґавив. Знищити. Біль. Чому? Ага, камінчик чи гостра скойка. Голод. Голод. Голод. Ого! А що ж ти хотів. Пити. Нема. В човні. Кидати справу не можна. Терпіти. Холод. Біль. Спогад. Корабель. Олена. Олександр. Секс. Ох, чорт!

Від раптового спалаху дивного, неземного, неможливого відчуття журналісту памороки забило. Ого. Яке воно в них, виявляється, сильне.

Юрій. Могутній. Сильний. Страшний. Ворог. Уб’є. Але підняв. Вдячність. Сила. Страшна. Відчути її в собі. Неймовірно. Боляче. Страшно. Приємно.

Володимир. Хитрість. Розум. Підступність. Доцільність. Страх. Кого? Юрія. Чому? Вб’є. Досвід. Знання. Зброя. Техніка. Розум. Хитрість. Ніжність. Лагідність. Пристрасть. Чудово. Технічно. Занадто. Механічно. Але приємно.

Олександр.

Журналіст збився, й мало не зіпсував усієї справи.

Незграбний. Вайлуватий. Не вміє. Шкода. Жаль. Приголубити. Показати. Навчити. Допомогти. Цікаво. Не такий вже й незграбний. Розумний. Дотепний. Ніжний. Щось приховує. Якесь почуття. Навіщо? Остерігається. Соромиться. Дурненький. Закоханий. Рідний. Свій.

Олександр не знав, що й думати, потім подумав — й відклав усі роздуми «на колись».

Вечір. Острів. Пісок. Багаття. Затишок. Романтика. Старість. Прощання. Смерть.

Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль. Біль.

Все.

Мозок. Імпульс. Вниз. Серце. Удар. Кров. Кисень. Мозок. Імпульс. М’язи. Руки. Ноги. Поштовх.

Земля під ним затремтіла та застогнала.

Імпульс. Поштовх. Дужче.

Пісок здибився, наче там, унизу, кріт ворухнувся. Великий. З людину завбільшки.

Кисень. Імпульс. Поштовх!

Земля тріснула, й одразу ж залікувала ту рану піском, але вже з піску вигулькнула, висунулась нагору рука — мокра, брудна, з обламаним нігтем; висунулась й здійнялася в небо з мовчазним криком.

— Допоможи!

Олександр схопив руку й смикнув угору.

Дівчина підвелась з важким стогоном, із зойком, з плачем, зірвала з себе брудне простирадло, вдихнула — з шипінням та хлюпанням. Закашлялася.

Над розверзнутою могилою розкотилася хвиля страшенно гидкого смороду.

Олена впала на коліна й хрипіла — болісно, важко, страшно.

Журналіст кинувся на допомогу.

— Від... — вона закашлялася. — Віді... йди... Я... са... сама.

Вся в піску, в землі, в уривках мокрого та пропахлого тліном простирадла, вона була моторошним видовищем.

Навколішки, то спираючись, то прибираючи руки, дівчина проповзла кілька кроків. Зіп’ялась на ноги, хитнулась.

Обличчя її було геть заліплене тванню, а кроки — непевними.

Дійшла до води, впала. Підвела голову, вдихнула й закашлялася.

Вітер поступово розвіював сморід, а море змивало з тіла бруд та сліди гниття.

Дівчина підвелась — вже впевненіше.

Журналіст тримався поруч, жадібно спостерігаючи кожен її порух, аж до найменшого.

Обличчя. Чи не напартачив він дуже з обличчям? Якщо щось дрібне — то можна ще виправити... чи вже пізно?

— Все... гаразд... — Олена все ще хрипіла, але вже менше. — Ти... чудово... впорався...

Вона вдихала повітря, знову опускала голову в воду, куйовдила волосся, щосили терла шкіру, хлюпала в очі. З кожною миттю рухи її ставали все впевненіші.

— Все гаразд, — нарешті, Олена повернулась до нього обличчям. В передранкових сутінках важко було розрізнити деталі, але начебто все було на місці. Ніс — нормальний. Рот — добре. Вилиці... можливо, були трохи виразніші, але й так непогано. Очі...